Пригадайте, як ви себе почували коли біля вас хтось плакав - яке було ваше перше бажання?
Як правило ми почуваємо себе незручно поруч з цією людиною, незалежно від того чи причетні ми до тих сліз чи ні, і перше наше бажання - заспокоїти того, хто плаче. Саме так, заспокоюючи людину яка плаче, ми допомагаємо собі позбутися почуття провини та незручності. Але самі того не розуміючи, ми не допомагаємо людині позбутись болю, а лише сприяємо його маскуванню, "запихаємо" глибше, щоб його не було видно ззовні. Так виходить тому, що в суспільстві не прийнято плакати “на людях”, адже всі ми з дитинства чули - “не плач, заспокійся, чоловіки не плачуть, гарні дівчата не плачуть” і т.п.
Насправді ж сльози, з точки зору психології - це розрядка, що допомагає нам безпечно позбутись внутрішньої напруги від сильних емоцій (страх, вина, сором, злість), що концентруються всередині нас. Ці емоції ми деколи описуємо, як камінь в грудях чи ком у горлі. Пригадайте свій стан після того як ви поплакали - стає легше, чи не так? Плач - це зцілення душі, тому важливо "дозволити" собі і іншим плакати.
Замініть слова “не плач, заспокійся” на слова “я бачу як тобі важко, я поруч, я з тобою, ти не один”.
Сльози це не прояв слабкості, сльози - це спосіб розрядки для відновлення сил на подальшу боротьбу.
Пам'ятайте - дозволяючи плакати собі, ви "дозволяєте" плакати іншим.