Плачу... хочу домой( скучаю за всем, за каждой мелочью. За любимой овощерезкой, за любимой кастрюлькой, очень хочется постучать шкафом на кухне... И пусть мне говорят, что все это наживное- нет, это все мое, привычное. Сейчас в другом городе, хорошем, спокойном, милом- все равно, все не такое. Не такая вода в кране, чужая кровать, чужой вид из окна. И каждый день мечтаю вернуться. Даже с удовольствием буду бежать в офис, обещаю. Только бы вернуться.
а вот за шмотками не скучаю. Накуплено куча платьев на весну- вот это тлен, трепье, не нужное... Многое переосмыслила.
Восемь лет мне снился мой родной дом, которого уже нет... Мы купили новый дом, свили в нем уютное гнёздышко....и теперь опять убежали... Душа рвется на части...мы опять скитаемся....
Закончится война и мы все вернемся домой. Переосмысленные, более чуткие и дружные. Немного или хорошо говорящие на чужом для нас языке. Восстановим эконмику, отстроим дома.
Я увидела в магазине чашку как была у меня дома и расплакалась. Купила её… пусть хоть чашка будет моей, личной. Ребёнок попросил пижаму… А старший сын, понимая, что нам сейчас нужно быть очень экономными, робко попросил купить щётку и губку для обуви… он не выносит грязную обувь. Ещё я прихватила с собой маленькую кастрюльку, в ней я варила первые супчики детям … муж орал, что всё, больше не влазит, а я пихала в машину хоть что-то из своей жизни… И пусть я живу в очень хорошем месте и прекрасных условиях, но я реву каждый вечер… хочу домой. Хочу в свой офис, к своим коллегам, к своим цветам, к своей работе… хочу каждый вечер возвращаться в свой дом…
Я мріяла зустріти старість в сонячній Іспанії, десь в Валенсії чи Аліканте. Така рожева мрія) Ми завжди з чоловіком думали, що лишень з'явиться можливість, то ми знову зірвемося з місця і поїдемо.
І зараз, коли реально можна взяти і поїхати, почати вкотре життя заново, я купую кришки, передивляюсь рецепти маринованих огірків, щоб зробити побільше заготовок на зиму) А сьогодні ходила садом, дивлячись на рослини, які просинаються після зими і зрозуміла, що більше всього на світі я хочу бути тут, в себе вдома, садити моркву і збирати малину, ходити в ліс по гриби, просто жити...
схожа історія... тепер вже нікуди не хочу... можливість є, але чк ніколи полюбила дім, місто, країну і людей в ній... мрію, щоб дім залишився цілим, посадити сад, город, а дітям майданчик у дворі
Я приїхала з Бучі, приїхала до мами в свій рідний дім, де народилась. Але як ніколи в житті серце розривається на шматки, саме зараз я зрозуміла, що дім мій в Бучі, в тому домі ми виховували сина, там ми разом робили ремонт, плакали і сміялись, з любов'ю обирали штори і новий диван, там був традиційний недільний сніданок з сирниками, налисниками і найсмачнішою кавою зі своєї кавової машини...На столі у вазі там завжди стояли живі квіти, завжди!
Так, я безкінечно вдячна Богу за порятунок! Так, я щиро дякую за те, що поки живі, бо це є найбільша цінність!!!
Але, стояла на службі в сільській церкві, і чомусь почала згадувати на перший погляд дурнички з довоєнного життя, але зараз то така неоціненна щаслива частина нашого життя "до". Я створювала тут тему незадовго до війни стосовно вибору наряду на ДН, я купила сукню, яка висить в шафі, або вже в уламках, не знаю(((( У мене зацвів довгожданний вазон, а хто його тепер напоїть водичкою((( Я не взяла з собою єдину річ, яка в мене була від тата - золоту цепочку з кулоном і в мене вже її немає((( Я посивіла за один день ((( Невимовно тяжко розуміти, що частинку тебе розбили, розтоптали, безжально....
@Arlana
Дякую!❤ Смикну, не сумнівайся:wink: А я зараз навпаки вдивляюсь в обличчя, на водіїв авто з номерами Києва та області, підсвідомо шукаючи можливо знайомі лиця.. Так і тебе вичислила:smiley:
Как я хочу домой :sob:
В понедельник я с мамой и двумя детьми выехали в Германию. Решили очень быстро и спонтанно, что нужно ехать. Собрали с собой только по рюкзаку на человека. Три дня дороги, 5 пересадок , и мы вчера в 23:00 приехали в Кёльн. Уставшие упали спать. А утром я проснулась а у меня миллион сообщений и звонков. В соседний дом упала сбитая ракета. Окна выбило вокруги в домах, в садике, школе :sob::sob::sob:
Киев, Позняки ((
Могу сказать что лично нам повезло нереально. У меня дома только в детской вылетели стекла,но благодаря скотчу они больше сложились и держались на нем. В маминой квартире вылетело два окна,но тоже не так страшно
Школа,почти вся без окон.
Девочки, я так боюсь что не будет куда вернуться. Я не могу просто это принять. Я зла нереально. За что, за что нас так уничтожают. Это нелюди. Даже фашисты такое не творили.
@nafane4ka
Обіймаю Вас! Київ, Позняки :heart: також не вдома, але не проходить жодної години, коли б я не думала про рідну домівку! Все буде добре! Обов'язково, бо інакше не може бути :flag-ua::heart: Головне, щоб усі були живі, а тоді і домівку облаштуємо, і Київ відновимо, і Харків, і Чернігів, і, навіть Маріуполь...
Я з дітьми в Празі,а так хочеться додому... Колись хотілось подорожувати, колись відслідковувала всі акції з сайтів європейських брендів, а тепер не радують ні чудова архітектура старовинного міста, ні скажені знижки в тих же магазинах. Отак бродиш і дивишся на все безумними очима, спостерігаєш за безтурботними, неквапливими чехами, а в голові тільки одне : " як там в Україні, як там наші воїни, коли це все закінчиться?" і т.д.... І плачеш постійно від будь-яких новин, і від поганих, в від хороших.
VikaKir 17 березня 2022, 12:31 2
:heart:
Fenix_2000 18 березня 2022, 20:10
:blue_heart::yellow_heart:
Ioaana 17 березня 2022, 12:38 10
Я так плачу за домом, розумію яку память береже кожна залишена там річ
Fenix_2000 18 березня 2022, 20:10
:blue_heart::yellow_heart:
NataSt 17 березня 2022, 12:46 3
И я хочу додому,я з Ирпеня ((((( Аааааа
Fenix_2000 18 березня 2022, 20:10
:blue_heart::yellow_heart:
Ella93205 17 березня 2022, 12:59 4
Плачу :sob::sob::sob: И хоть я сейчас дома в Харькове с ужасом думаю, что наступит день и опять прийдется уезжать в никуда, как 8 лет назад....
yulcha01 17 березня 2022, 20:20 1
Плачу за Харьковом, за домом, за дачей которую возможно разбомбили, там в первые дни войны гатили жестко... Хочу домой.. .
Fenix_2000 18 березня 2022, 20:11
:blue_heart::yellow_heart:
Apiba 25 березня 2022, 15:17
Мене ця думка не покидає місяць
Dominika77 17 березня 2022, 13:13 3
:disappointed_relieved: До сліз...
Fenix_2000 18 березня 2022, 20:11
:blue_heart::yellow_heart:
cheesecake 17 березня 2022, 13:52 11
Плачу... хочу домой( скучаю за всем, за каждой мелочью. За любимой овощерезкой, за любимой кастрюлькой, очень хочется постучать шкафом на кухне... И пусть мне говорят, что все это наживное- нет, это все мое, привычное. Сейчас в другом городе, хорошем, спокойном, милом- все равно, все не такое. Не такая вода в кране, чужая кровать, чужой вид из окна. И каждый день мечтаю вернуться. Даже с удовольствием буду бежать в офис, обещаю. Только бы вернуться.
а вот за шмотками не скучаю. Накуплено куча платьев на весну- вот это тлен, трепье, не нужное... Многое переосмыслила.
Fenix_2000 18 березня 2022, 20:11
:blue_heart::yellow_heart:
Elena20071980 17 березня 2022, 13:59
Восемь лет мне снился мой родной дом, которого уже нет... Мы купили новый дом, свили в нем уютное гнёздышко....и теперь опять убежали... Душа рвется на части...мы опять скитаемся....
Fenix_2000 18 березня 2022, 20:11
:blue_heart::yellow_heart:
oollggaa 17 березня 2022, 14:45 1
Давайте более позитивные темы развивать, а то сижу и плачу при ребёнке, а надо ж улыбаться и поддерживать.
Fenix_2000 17 березня 2022, 16:01 3
Стараюсь быть на позитиве, но эта статья зацепила, я ведь тоже далеко от родины:worried: Так сильно написано, будто автор в душу смотрел...
Paaeama 17 березня 2022, 15:08 4
Закончится война и мы все вернемся домой. Переосмысленные, более чуткие и дружные. Немного или хорошо говорящие на чужом для нас языке. Восстановим эконмику, отстроим дома.
Fenix_2000 18 березня 2022, 20:11
:blue_heart::yellow_heart:
Bulka 17 березня 2022, 16:04 4
Я увидела в магазине чашку как была у меня дома и расплакалась. Купила её… пусть хоть чашка будет моей, личной. Ребёнок попросил пижаму… А старший сын, понимая, что нам сейчас нужно быть очень экономными, робко попросил купить щётку и губку для обуви… он не выносит грязную обувь. Ещё я прихватила с собой маленькую кастрюльку, в ней я варила первые супчики детям … муж орал, что всё, больше не влазит, а я пихала в машину хоть что-то из своей жизни… И пусть я живу в очень хорошем месте и прекрасных условиях, но я реву каждый вечер… хочу домой. Хочу в свой офис, к своим коллегам, к своим цветам, к своей работе… хочу каждый вечер возвращаться в свой дом…
Natura 17 березня 2022, 17:13
Спасибо
Fenix_2000 18 березня 2022, 20:11
:blue_heart::yellow_heart:
cheesecake 18 березня 2022, 23:08
Блин, альбомы:sob: их тоже не взяла.
Arlana 17 березня 2022, 20:39 5
Я мріяла зустріти старість в сонячній Іспанії, десь в Валенсії чи Аліканте. Така рожева мрія) Ми завжди з чоловіком думали, що лишень з'явиться можливість, то ми знову зірвемося з місця і поїдемо.
І зараз, коли реально можна взяти і поїхати, почати вкотре життя заново, я купую кришки, передивляюсь рецепти маринованих огірків, щоб зробити побільше заготовок на зиму) А сьогодні ходила садом, дивлячись на рослини, які просинаються після зими і зрозуміла, що більше всього на світі я хочу бути тут, в себе вдома, садити моркву і збирати малину, ходити в ліс по гриби, просто жити...
Tasania 17 березня 2022, 23:17 1
схожа історія... тепер вже нікуди не хочу... можливість є, але чк ніколи полюбила дім, місто, країну і людей в ній... мрію, щоб дім залишився цілим, посадити сад, город, а дітям майданчик у дворі
Fenix_2000 18 березня 2022, 20:11 1
:blue_heart::yellow_heart:
Kseniya2 17 березня 2022, 21:09 5
Я приїхала з Бучі, приїхала до мами в свій рідний дім, де народилась. Але як ніколи в житті серце розривається на шматки, саме зараз я зрозуміла, що дім мій в Бучі, в тому домі ми виховували сина, там ми разом робили ремонт, плакали і сміялись, з любов'ю обирали штори і новий диван, там був традиційний недільний сніданок з сирниками, налисниками і найсмачнішою кавою зі своєї кавової машини...На столі у вазі там завжди стояли живі квіти, завжди!
Так, я безкінечно вдячна Богу за порятунок! Так, я щиро дякую за те, що поки живі, бо це є найбільша цінність!!!
Але, стояла на службі в сільській церкві, і чомусь почала згадувати на перший погляд дурнички з довоєнного життя, але зараз то така неоціненна щаслива частина нашого життя "до". Я створювала тут тему незадовго до війни стосовно вибору наряду на ДН, я купила сукню, яка висить в шафі, або вже в уламках, не знаю(((( У мене зацвів довгожданний вазон, а хто його тепер напоїть водичкою((( Я не взяла з собою єдину річ, яка в мене була від тата - золоту цепочку з кулоном і в мене вже її немає((( Я посивіла за один день ((( Невимовно тяжко розуміти, що частинку тебе розбили, розтоптали, безжально....
Kseniya2 17 березня 2022, 22:12 1
Дякую!❤ Смикну, не сумнівайся:wink: А я зараз навпаки вдивляюсь в обличчя, на водіїв авто з номерами Києва та області, підсвідомо шукаючи можливо знайомі лиця.. Так і тебе вичислила:smiley:
Arlana 17 березня 2022, 22:59 1
:hugging:домовились.
На номера і я вдивляюсь чомусь. Страшно, що людям довелось отак втікати((
Fenix_2000 18 березня 2022, 20:11
:blue_heart::yellow_heart:
nafane4ka 17 березня 2022, 23:53 2
Как я хочу домой :sob:
В понедельник я с мамой и двумя детьми выехали в Германию. Решили очень быстро и спонтанно, что нужно ехать. Собрали с собой только по рюкзаку на человека. Три дня дороги, 5 пересадок , и мы вчера в 23:00 приехали в Кёльн. Уставшие упали спать. А утром я проснулась а у меня миллион сообщений и звонков. В соседний дом упала сбитая ракета. Окна выбило вокруги в домах, в садике, школе :sob::sob::sob:
Киев, Позняки ((
Могу сказать что лично нам повезло нереально. У меня дома только в детской вылетели стекла,но благодаря скотчу они больше сложились и держались на нем. В маминой квартире вылетело два окна,но тоже не так страшно
Школа,почти вся без окон.
nafane4ka 17 березня 2022, 23:54
Девочки, я так боюсь что не будет куда вернуться. Я не могу просто это принять. Я зла нереально. За что, за что нас так уничтожают. Это нелюди. Даже фашисты такое не творили.
RedFox 18 березня 2022, 05:14 1
Обіймаю Вас! Київ, Позняки :heart: також не вдома, але не проходить жодної години, коли б я не думала про рідну домівку! Все буде добре! Обов'язково, бо інакше не може бути :flag-ua::heart: Головне, щоб усі були живі, а тоді і домівку облаштуємо, і Київ відновимо, і Харків, і Чернігів, і, навіть Маріуполь...
Fenix_2000 18 березня 2022, 20:12 1
:blue_heart::yellow_heart:
KarambOlechka 20 березня 2022, 13:37 3
Я з дітьми в Празі,а так хочеться додому... Колись хотілось подорожувати, колись відслідковувала всі акції з сайтів європейських брендів, а тепер не радують ні чудова архітектура старовинного міста, ні скажені знижки в тих же магазинах. Отак бродиш і дивишся на все безумними очима, спостерігаєш за безтурботними, неквапливими чехами, а в голові тільки одне : " як там в Україні, як там наші воїни, коли це все закінчиться?" і т.д.... І плачеш постійно від будь-яких новин, і від поганих, в від хороших.