Вірш, який став для мене девізом.

Нехай мені доля вготовила муки,Не камінь на серце, а цілий обвал.Я буду до щастя протягувать руки,я буду молитись на свій ідеал.Нехай моя доля знедолено плаче,карає і мучить нестерпним життям.Я все-таки сильна, я щось таки значу,я світ цей дивую красивим дитям.Накотяться біди, повинна здолати,підкотиться туга, повинна мовчать.Немеркнуче світло: я - жінка, я - мати,запалена Богом остання свіча.І хто мене кине, покинутим буде,хто Богом осудить, осудиться сам.Земна і небесна, такою прибуду,такою дістанусь майбутнім вікам.