Добрий вечір. Можливо в когось є вдома це оповідання, сфотографуйте будь ласка. Задали в школі прочитати, а ми всім класом не можемо знайти на жодному з ресурсів. Або можливо хтось вміє краще шукати в Інтернеті, то допоможіть)))
Добрий вечір. Можливо в когось є вдома це оповідання, сфотографуйте будь ласка. Задали в школі прочитати, а ми всім класом не можемо знайти на жодному з ресурсів. Або можливо хтось вміє краще шукати в Інтернеті, то допоможіть)))
natajnna 15 грудня 2021, 20:08
Здається, те, що вам треба.
Китичка фіалок.
Фіалки — це улюблені квіти учительки. Коли
перший раз навесні принесли їй китичку свіжих,
росою скроплених квіток, не могла ними вдосталь
налюбуватися. Та такі гарні, великі росли лиш в
одному місці. Далеко за селом над глибоким яром
була стрімка глиняста стежка, яка поросла густим
гаєм. Там поміж терням і колючою гущавиною розцвітали вони найгарніші, найзапашніші. Багато їх
росло також по лугах і пасовиськах, та ці були бліді,
дрібні і не пахучі — їх зносили діти найбільше, бо до
перших нелегко було дійти.
Та від тижня сталася
дивна річ. Скільки разів
поверталася вчителька зі
школи додому, знаходила у
своїй кімнаті на вікні китичку великих фіалок. Хоч
і як ламала собі голову, від кого той дар може бути,
дотепер залишалося це для неї тайною.
Нині субота. Восьма година давно вже продзвонила — наука почалася. Старші діти пишуть задачу, молодші числять з учителькою.
У класі тихо, чути лише скрип пер по правій — хоральні відповіді по лівій стороні. Крізь відчинені вікна
залітає весняна пісенька пташати, вливається свіжий
подих травневого ранку, огрітої землиці, сполоканої
недавно дощем. Інколи дехто із старших хлопців підніме голову від зошита, погляне в садок, що розвивається, потягне широко груддю весняні пахощі і знову
пише далі. На шкільнім годиннику вдарило пів.
Старші діти вийняли книжки, молодші стали
писати з таблиці за вчителькою, коли це двері відчинились, і до класу ввійшла ще одна мала школярка Ксеня Чабаківна.
Протяжне «а-а!», повне зчудування і не годування, понеслося поміж лавки. Деякі з дальших місць
поставали, щоби побачити пізнього гостя.
Оленка Кривоносова шепнула глумливо до своєї
сусідки:
— Знаєш, вже шостий раз у цім тижні.
Гринь Климів голосно промовив:
— Прошу пані, вже п’ять хвилин по пів до десятої. Учителька відвернулася від таблиці.
— Справді, цього трохи забагато, — промовила. —
Від тижня з кожним днем пізніше приходиш. І хоч би
ти сказала, що цьому за причина? Далеко не мешкаєш,
дзвінок до вас чути. Взимі можна б це ще оправдати,
але тепер, у такі гарні весняні дні, повинні діти з ташками1
зриватися ранком до праці, а ти спиш, мабуть!
— Сплюшка! — гукнув Юрко Станичний, що сидів найближче до дверей.
Мала опустила очі вниз і мовчала. Учителька підійшла до неї, а взявши за руку, повела до столу і
посадила на ступінь.
— Для лінивих і тих, що запізнюються, — сказала, — нема місця в лавці, а позаяк ти пропустила
задачу, котру інші діти вже зробили, останешся по
одинадцятій і сама її тут напишеш.
Тепер аж побачила вчителька, що одіж Ксені
була вся спереду заболочена, немовби виполокана
в брудній калюжі.
— А ти якими стежками ходиш, що нині ще знайшла болото, коли сухісінько усюди? — спитала,
поглядаючи по дитині. — Що це? — скрикнула перелякано. Чи не скалічилась ти де?
На поораних рученятах і запасці2
малої видніли
сліди крові. Ксеня похитала головою, але мовчала.
«Певно впала і вдарилася до каменя», — подумала вчителька і звернулася до других дітей, бо з
малої грішниці годі було слова добути.
Наука відбувалася вже дальше без перепони.
Об одинадцятій діти розійшлися додому, залишилася лиш учителька з Ксенею. Дівчина сіла за
лавку і стала писати, вчителька задала їй кілька
питань, що відносились до задачі, відтак ходила по
класі.
— Чи ти вже зовсім здорова? — спитала нараз,
здержуючися перед малою.
— О так! — промовила Ксеня і поглянула на
свою паню блискучими чорними очима. Вона пригадала собі, як ось тиждень тому тяжко слабувала.
Пані навідувалася до неї часто, а навіть одно пополуднє, коли родичі були на ярмарку, пересиділа
при ній, обкладаючи голову зимними1
платками.
Вона не може цього забути!
Задача скінчена. Вчителька переглянула її, а
не найшовши ніяких похибок, сказала із задоволенням:
— Видиш, Ксеню, як то ти вмієш гарно і добре
писати! І лекції виучувати, а ось від якогось часу
робиш мені таку прикрість своїми спізнюваннями
і другим дітям даєш злий приклад. Та надіюсь, що
наступного тижня це не повториться. Пам’ятай!
Від понеділка жду виправлень.
Мала мовчки поцілувала руку вчительки, а зібравши книжки, поспішила додому. За нею вийшла і вчителька.
ЇЇ помешкання лежало недалеко від школи. Переходячи попри вікна дому, побачила під одним
з них смугу болота, начеб хто, спиняючися, замарав стіну. Вікна були відчинені, в склянці стояли
знову свіжозірвані фіалки. Але, знать, таємний
гість спішився сьогодні дуже, бо квітки порозсипувалися довкола, і лиш мала їх китичка, сповита долом паперу, купалася в воді. Вчителька наклонилася, втягуючи залюбки пишний запах. Та
цим разом замість роси побачила кров на чашинах
фіалок. Мерщій вийняла їх зі склянки і розвинула папір. Це був видертий папірець з зошита, таке
саміське письмо, що лиш щойно читала в школі.
Вона згадала брудну смугу під вікнами, стрімку
стіну над дебрею, і перед її очима станула дрібна
стать чорноокої дівчинки з вдячним поглядом —
заболочена, скривавлена мала Ксеня, що від часу
своєї недуги спізнюється до школи. Сльози затремтіли в очах учительки, вона вмить зрозуміла,
чиї це малі рученята кровавилися, збираючи для
неї цю китичку.
Sveta_dm 15 грудня 2021, 22:35
Дякую!:cherry_blossom::cherry_blossom::cherry_blossom:
Lary_sa 15 грудня 2021, 20:12
https://elibrary.kubg.edu.ua/id/eprint/12069/1/Verstka_xrestomatiya.pdf
стор. 14
Sveta_dm 15 грудня 2021, 22:34
Дякую!:tulip::tulip::tulip: