Я призадумалась

Стаття не моя...

Благаю вас — не живіть заради дітей! Їм це не тільки не потрібно, їм це шкідливо… Скільки поламаних доль, розбитих сердець, образ

…Мама виростила Ваню сама. Вона так і не вийшла заміж, вкладала все у сина, купила йому квартиру, оплатила університет. Він став прекрасним чоловіком, успішним. Ось тільки йому вже п’ятдесят. Він ніколи не був одружений, не має дітей. Ціле життя намагався повернути мамі неоплатний борг. Не вийшло.

…Батько Ксюші працював день і ніч заради дітей. У нього були великі плани, особливо на дочку — вона була здібна. І він мріяв, що вона стане лікарем. Заощадив їй на університет. А вона відмовилася. І захотіла жити своїм життям. Інакше. Хотіла стати художницею. Тоді тато спробував її привести до тями — і виставив їй рахунок. Порахував туди все: скільки коштувала її освіта у школі, позашкільні гуртки, одяг, їжа. І став вимагати повернути йому ці гроші. Чи треба казати, що більше Ксюша свого тата не бачила? Минуло вже понад тридцять років із того дня…

Мама Іри відмовилася від особистого життя. Після розлучення не ходила на побачення, боялася травмувати доньку. Донька виросла і не може залишити маму. Не може ходити на побачення. Не може навіть допустити думки про те, щоб залишити маму і поклопотатися про власне життя. Ірі вже сорок. Заміж так і не пішла. Дітей не має.

…Батьки Ігоря і Жені були дуже й дуже хороші. Вони робили для дітей усе, що могли, і навіть те, чого не могли. Сім’я завжди виглядала дружною, сімейні свята, відпустки. Тільки у цьому батьківстві вони втратили подружжя. Їх більше нічого не пов’язувало. Вони прожили разом 30 років як мама і тато. А потім, коли діти пішли з дому, вони просто розлучилися. Женя досі не може дійти до тями від цього найбільшого у світі обману. Їй уже 37, але заміж вона не хоче. Боїться повторення такої само сумної історії. Адже мама після розлучення дуже швидко згасла.

…Гоша — пізня дитина. Над ним завжди тряслися, його опікали, про нього турбувалися, навіть занадто. Сказати правду, його мама просто з відчаю вирішила більше не чекати на принца і народити дитину для себе. Потім же вона вирішила, що через Георгія збудуться всі її мрії. Вона з усіх сил намагалася зробити його вундеркіндом. Він займався кількома мовами, відвідував безліч гуртків, грав на арфі… Мама пишалася ним, і гостям зажди просила щось зіграти. Арфа — це ж так екзотично! Гоші вже за сорок. Він розлучений. Його дітей виховує інший мужчина. І Гоша не проти. Він досі не знає, чого хоче сам. Він не став вундеркіндом. Він не витримав і зламався. Зараз він просто п’є. До роботи, після роботи і замість роботи. Мама цього вже не бачить…

Хіба мало таких історій, і чи багато серед них веселого й радісного? Коли дитина стає сенсом життя, це для неї надміру. Її немовби замикають у кімнаті, де колись закінчиться повітря. Спершу так жити можна, але поступово починаєш задихатися. Задихатись у такій любові й турботі.

І мало того, що ти двадцять або скількись там років живеш у задушливій житейській пустелі, частіше за все ти ще й залишаєшся винен. Тобі приносять рахунок, хоча здавалося, що ти просто прийшов у гості. І ти б із радістю допоміг би господарям — сам, із власної ініціативи. Але коли тобі на блюдечку приносять рахунок за ці 20 років, протягом яких кожен подих палив тобі все всередині…

Далі виникають варіанти. Дитина може оплачувати ці рахунки довічно. Як Іра чи Ваня з історії на початку статті. Або влаштувати протест: почати випивати, порвати всі зв’язки — як Гоша і Ксюша… Рідко хто спроможний зрозуміти і прийняти таке ставлення з боку батьків. Прийняти і зрозуміти, і при цьому не жертвувати власним життям, власними інтересами.

Тому я вас благаю: не живіть заради дітей! Знайдіть собі інший сенс життя, знайдіть інший сенс у материнстві й батьківстві. Щоби маленькі хлопчики й дівчатка, приходячи на цю планету, не ставали заручниками і жертвами вашої «благодійності» та опіки.

Нехай вони ростуть, як Бог дасть. Скільки дасть і що дасть — того й достатньо. Хтось має мільйони, а хтось живе «від зарплати до зарплати», в кого як… На дитину та її виховання це не повинно впливати: що є, те є.

Жінки, любіть своїх чоловіків. Діти виростуть, а чоловік залишиться з вами. Ви можете подати дітям приклад стосунків, щоб і їм захотілося сім’ї, дітей. А можете відбити все бажання, якщо будете «звихнуті» на проблемах дітей, ігноруючи потреби чоловіка.

Любіть себе. Не забувайте про себе у гонитві за дитячим щастям. Не відмовляйте собі у платті заради нового робота. Не міняйте свого косметолога на репетитора. Якщо ви самі про себе не турбуєтеся, то що ви зможете дати іншим? Який приклад? Яку любов? Звідки?

Шукайте сенс життя далі матеріального рівня. Це життя колись скінчиться, навіть якщо зараз не хочеться про це думати. Духовна практика, релігія, молитви, читання Святого Письма… Ви зможете черпати сили там, замість того щоб тягнути їх із дітей.

Не живіть заради дітей, благаю вас. Коли мені зустрічаються люди, яким батьки віддали все і навіть більше, — мені боляче дивитися їм в очі. Я багато в чому впізнаю себе та свій біль. Я бачу ці страждання, розбиті серця, спустошені душі. В їхніх очах — крики про допомогу. Біль, відчай, провина. Вони — як усі діти — дуже хочуть любити своїх батьків. Але тоді вони просто не виживуть…

Дайте вашим дітям змогу жити й дихати. Тоді вони зможуть рости і розвиватися. Так, як їм відведено долею. Наша роль, як батьків, проста: вчасно поливати, не заступати їм сонце, оберігати від шкідників. А далі дитина, як квітка, вже сама впорається і проявить усе найкраще, що їй плановане долею.

http://www.credo-ua.org/2014/12/127460?_utl_t=fb