Прочитала когда-то это стихотворение на этом сайте, с тех пор не могу его спокойно воспринимать.
Людмила Васильева ( Легостаева).
Балада про дві душі.
На місячній доріжці Зустрілись дві душі, Одна - до Бога пішки, А інша – в грішний світ. Одна – душа солдата Загиблого в бою, А інша – немовляти, Народжена в Раю. І так би розминулись… Але душа бійця На іншу обернулась: Знайоме щось з лиця. Сказала: « Гей, малеча, А нумо , хлопче , стій! А як ім’я, до речі, Матусеньки твоїй?» Душа же немовляти Була як чистий сніг: « Мене чекає мати, Аби я вчасно встиг… Казав Господь, Галина - Таке її ім’я, Ось-ось народить сина, А син її – то я! Мене на Землю жити Господь благословив, Я маю народитись… А ти вже там пожив?» - Так у бійця спитало Майбутнє немовля (Воно ще знань не мало: Що то таке – Земля?) А той боєць «Галина» Повторював ім’я … Та це ж його дружина Чекала немовля. Сплили перед очима Щасливі ті роки: Як він , ще був хлопчина Й просив її руки… Весілля і навчання, І пристрасті потік… Він всі її бажання Виконував , як міг. Усе було чудово: Вагітність – добрий знак! І взяв він з жінки слово, Що родиться козак! А потім…Сум в родині.. В країну зло прийшло. Галини очі сині Зробилися мов скло. «Не йди – вона просила – Бо смерть гуляє там., Скількох вже покосила, Та їй тебе – не дам!» Та він своїй дружині Сказав приблизно так: «Як друзів я покину, Який же я козак? Як гляну в очі сину, Що з’явиться в цей рік? Скажу, що в злу годину Я за спідницю втік?» Поцілував Галину І рушив на війну… А потім..постріл в спину.. І запах полину…. Згадав боєць те стрімко Й до немовля сказав: «Ти бережи Галинку Що краща буде з мам. Пробач мені ,дитино, Вас з мамою підвів. Та буду я невпинно З тобою з перших днів! Дивитимусь із неба, Як швидко ти ростеш, А все що буде треба В житті ти сам знайдеш. Обнімемося ж , сину, Тобі час йти в життя А я прикрию спину Тобі із небуття» На місячній доріжці Невпинний душ потік: Одні – до Бога пішки, Хтось – в протилежний бік. Народжуються діти, В воєнний час страшний, І щоб їх захистити Хтось винен йти у бій. Але допоки в серці В жіночому любов, Життя не перерветься, Відроджуючись знов!
Adjanta 15 серпня 2016, 09:57
Боже(((((((
Polina_Andreeva 15 серпня 2016, 09:59
Стих хороший, но страшный. Страшно, что война. Раньше думала, ну и фиг с тем, что тяжело, главное, чтоб не было войны(((.
Helen82 15 серпня 2016, 10:06
До слез просто....
bul4onok 15 серпня 2016, 10:26
и меня пробрало
Foxya 15 серпня 2016, 10:33
И я плачу...
mayyechka_83 15 серпня 2016, 11:00
І я, всі вірші прочитала якось байдуже, а тут...
Eldar 15 серпня 2016, 10:38
Нажаль, це реальність, багато наших хлопців залишили своїх дружин при надії, та багато з них не повернулись, страшно((((
Коментар видалено
Lelia 15 серпня 2016, 10:46
Да, а я вообще-то думала, что плакать разучилась...
mayyechka_83 15 серпня 2016, 11:01
Я теж
Evgenia 15 серпня 2016, 11:15
уххх, пробрало
viktorija_yura 15 серпня 2016, 11:47
И я плачу..
Rosinka 15 серпня 2016, 13:46
И я плачу каждый раз, когда его читаю ((( :'(
Коментар видалено
Medynay 15 серпня 2016, 13:58
А кто автор?
Rosinka 15 серпня 2016, 14:01
Людмила Васильева ( Легостаева). Балада про дві душі.
Medynay 15 серпня 2016, 14:15
спасибо
Rosinka 15 серпня 2016, 14:17
Пожалуйста, я написала сверху уже)
irina_zt 16 серпня 2016, 08:29
Дочитила зі сльозами....
inka20 16 серпня 2016, 12:11
аналогічно.....