— Ось зараз ми з тобою будемо спати. Незабаром з’явиться хлопчик на ім’я Сон, що розносить у своїй чарівній валізці баночки з різними снами. Нам потрібно хутчіше заплющувати очі, тому що Сон може пролетіти повз нас. А без сну не можна, адже у сні ми накопичуємо сили для наступного дня! — серйозно міркувала дівчинка.
Настя поклала свою ляльку поряд і вкрилася ковдрою. Коли вона закрила очі, почула легкий шерех біля ліжечка. Їй захотілося подивитися, вона подумала, що це вже Сон прилетів.
Відкривши очі, вона побачила біля ліжечка маленького хлопчика, що перебирав різнобарвні баночки у своїй маленькій чорній валізці.
— Тебе звуть Сон? — запитала його Настя. Хлопчик здригнувся, він думав, що дівчинка вже спить.
— Так! Мене звуть Сон! Чому ти не спиш?
— Я тебе чекала. Хотіла на тебе подивитися, — посміхнулася Настя.
Вона стала уважно розглядати хлопчика. Він був не дуже акуратний. Ґудзики на його сорочці були застебнуті у різні петельки, так що комір стирчав збоку. Волосся було теж не причесане. Настя подивилася на його ноги. Він був у різних шкарпетках.
— А чому в тебе такий вигляд? Чому ти не причесаний і шкарпетки різні? — здивовано запитала його дівчинка.
— Як це чому? — ще більше здивувався Сон. — Я живу у твоїй кімнаті. Удень я ховаюся, а вночі виходжу. Коли я сьогодні до тебе збирався, не зміг знайти гребінець і однакові шкарпетки, бо в тебе тут невеличкий безлад.
Настя озирнулася. У кімнаті дійсно був безлад. Її речі лежали в різних місцях, іграшки не сиділи на своїй поличці. Дівчинці стало трохи соромно. Чого це вона перед сном не прибрала в кімнаті?
— А в мене також шкарпетки різні, — вимовила лялька Німа.
Настя подивилася на неї, а потім на її шкарпетки. Вони й справді були різного кольору.
— Вибач! Я більше не буду одягати тебе в різні речі, і в кімнаті приберу, — сказала соромливо Настя і подивилася на Сон.
— А в мене лапка відірвана! — пролунав хрипкий голосок з-під ліжка.
Її плюшевий ведмедик плакав і смутно дивився на дірку в себе на плечі. Відтіля стирчала вата. Настя згадала, як нещодавно їй стало цікаво, що ж у ведмедика всередині, і вона відірвала йому лапку, а от пришити забула.
— А в мене взагалі голова не моя, — заридала маленька лялька із крісла.
Настя подивилася на неї: у ляльки була голова від пупса. Вона вчора замінила їм голови, бо їй було цікаво, як вони будуть виглядати з різними головами.
— Ой! Вибач мені! — сказала Настя, зістрибнула з ліжечка, знайшла пластмасового пупса і поміняла їм голови.
— Спасибі! — подякували їй пупс і лялечка, хитаючи своїми голівками.
— Як цікаво! — сказала Настя, поглядаючи на іграшки, що ожили.
Потім взяла на руки свою улюблену ляльку Німу й сказала їй, що завтра обов’язково візьме її з собою гуляти в парк.
— Ні, я не піду. У мене немає нарядної сукні. Учора ти її забруднила чорнилом, — сказала сумно лялька Німа.
Насті стало теж сумно. Вона пообіцяла, що завтра все обов’язково виправить.
— Настав час спати! — сказав тихенько Сон. — Не можу ж я всю ніч отут стояти зі своєю валізкою. Мені і самому вже хочеться спати.
Настя знову лягла в ліжечко і закрила очі. Сон відразу відкрив одну зі своїх чудесних баночок — і по кімнаті поплив легкий блакитний туман сновидінь. Дівчинка позіхнула й міцно заснула.
Наступного дня вона звернулася до мами Олени й бабусі Валі за допомогою. Настя попросила їх допомогти їй полагодити іграшки, помити, зшити їм новий одяг.
— Ти наша розумниця! — похвалила її мама Олена. — Потрібно берегти свої іграшки, тому що вони твої друзі.
— Ми обов’язково тобі допоможемо, — сказала бабуся Валя і узялася за голку й нитки.
Разом вони навели лад в іграшках Насті. Усі її друзі посміхнулися. Особливо зраділа лялька Німа, адже Настя своїми руками зшила їй новий жовтий плащ з великими блискучими ґудзиками.
— Я завжди знала, що ти в нас найрозумніша, найдобріша, найчесніша дівчинка! — поцілувала мама свою кохану донечку.
— Так! Будь-яка бабуся хотіла б, щоб у неї була така онучка, як ти! — додала бабуся і міцно обійняла свою кохану онучку Настю.
Тетяна Маркінова
Анастасия Lucky 25 серпня 2010, 23:10
Какая хорошая сказка! И имя у главной героини хорошее :)