Так нам и надо

" А весна за вікном – ну вже просто безсовісна.

Світ перетворився на елітний нічний(і денний) клуб, куди пускають всіх, окрім нас.

Ось пролетіла зграйка підлітків-горобців, малих мажорів. Золота молодь. Ось діловито на низькому польоті влітає респектабельний джміль, обвішаний золотом і пузатий. Жовті лимонниці в’ються навколо бару, посьорбуючи мартіні.

А перед входом – два охоронці в коронах, здоровенні і з бетонними щелепами, без тіні співчуття в очах. І ми поприлипали до вікон, як жебраки, котрі, роззявивши рота, спостерігають Віденський бал. 

Собаки ліниво бігають тротуарами і лежать на осоннях. Гріють боки і вилизують яйця. Птахи, як зажди, на своїх поверхах – шо їм до нас. Білки здають щорічний човниковий біг від дерева до дерева. Сонечка гріють дупи на розігрітій цеглі. 

Всім добре і зовсім не виглядає, що їм нас бракує.

Аж якось прикро навіть трохи, чи шо."

Вдохновляюсь, улыбаюсь, грущу, злюсь и испытываю ещё пятьдесят оттенков эмоций вот здесь, с автором сего эссе. https://m.facebook.com/story.php?story_fbid=1502455216595377&id=100004927387727