Швейний цех

    Клумбіївка  - звичайне українське СМТ, яких по степах, полях та лісах неньки України тисячі.  За даними останнього перепису кількість населення - хммм, та яка різниця? Живуть собі люди, народжують дітей, роблять щоденні маятникові коливання дім-робота, кохають, зраджують, саджають мікро зелень на підвіконні та крокуси до 8го Березня.

  Але мова наразі про інше. Вже давно в Клумбіївці є одне цікаве виробництво. Його часто називали місцевим «Клубом» і влаштуватись туди працювати було завжди за честь.

  Давним-давно, вже ніхто й не пам’ятає коли, в  одному зі старих приміщень ДОКа (деревообробного комбінату) молоде подружжя влаштувало невелике швейне діло. Спершу набрали професійних швачок, а згодом на робуту сюди міг потрапити кожен бажаючий. 

     Справи йшли добре, строчили швачки рівно і сьогодні це вже величезне виробництво.  Подейкують, що й замовлення приходять із-за кордону, але того точно  ніхто не знає. Використовують тканину здебільшого з Туреччини, бо в нас таку файну не знайдеш, та й начальство там частенько бувало на відпочинку. Спочатку просто відпочивали, а потім налагодили постачання різного швейного обладнання та приладдя для свого бізнесу.

   Чи то дівчата гарно, рівно та унікально строчили свої рядки, чи то тканина чарівна і на літаку привезена, чи то просто підприємці грамотні, але діло почало процвітати, розширюватись, а пізніше й переїхало до нового приміщення. Так було декілька разів, але останній переїзд  прирівняли до історичної події – Великого переселення Народів, бо майже пів міста було задіяно. Гамір стояв навіть не одну неділю і не дві допоки усе збирали, перевозили, облаштували робочі місця. За цей час сім потів зійшло – так ковбасило всіх, а можливо і більше. Дівки нервували, пліткували та переходили до нового місця. Були звісно й такі, що покинули це діло - строчити, та на їх місця швидко прийшли нові обличчя. Переїзд був зі скандалом, але він швидко забувся. Старий коллектив з новенькими продовжив строчити й надалі - зигзаг, декоративка, оверлочка.

   Молоді дівчата з самої Клумбіївки часто їдуть до інших міст чи взагалі до столиці, але рідне містечко, як той магніт, притягує усіх назад. Більшість потім таки повертається назавжди – хто сама, хто з чоловіком, а хтось вже з дітьми. З порогу рідного міста, дівчата йдуть до швейного цеху, до свого «Клуба», адже там завжди гамірно - пОдруги, мами, тітки та сусідки. Кращого місця для новин годі й шукати. Хочеш бути, як то кажуть, в темі Клумбіївки - заходь в “Клуб”. Бувало таке, прийде дівка  на годину – другу просто язика почухати, а вже через 2 дня несе свою трудову книжку, та сідає за машинку строчити.

  Працюють всі старанно, бо начальство дуже поблажливе. Швейний цех не закривається ніколи і відчинено тут 24/7. Та будь - хто не зайде, бо система пропускна і у працівниць унікальні айпі  IP - ідентифікаційні паролі. Умови праці також дуже зручні, скажу я Вам. Молоді мами з малими дітьми строчать не повні дні, а коли стане вільної хвилинки, мами школяриків виходять у зручний для них час.  От учора, наприклад, Маринка сиділа біля своєї машинки вже о 6:30, а її сусідка, червонощока Тамарка, вийшла тільки з обіду, бо заспала.  Бувають і нічні працівниці. Прихватять по шаурмі, а потім пів ночі смакують її і ляси точать в цеху, а з під рук вискакує рядок за рядком, стібок за стібком. 

   Більш менш тихо тут буває лише у вихідні та святкові дня. Всі із своїми сім’ями проводять час – пікніки, кіно, бабусі – відпочинок одним словом. А з понеділка, як завжди, починається дійство – діляться рецептами, обговорюють останні події, новини, приміряють нові блузки та плаття, розносять плітки, як сороки, а то і прибріхують трішки для єпатажу. 

    Деякі теми та події стають просто історичними та обговорюються по 2-3 дні, неділями, роками! Вже й покоління швачок змінилось, а все згадується позавторішній Новій Рік. Бувало, що й до бійок доходить, але які там бійки в дівчат? Кине одна в одну лекалом нових трусів, тай по всьому. Інші порегочуть, спостерігаючи за цим, і далі мирно строчать.

    Час реактивно спливає у робочий день. Тільки сіла за машинку, а вже і за дітками бігти потрібно до садочка, школи, чи вдома готувати вечерю, бо чоловік голодний прийде.

 Сумно в нашому цеху не буває ніколи.

PS. Всі події та герої вигадані. Будь-які збіги з реальними особистостями - випадкові.