Дідусю захотілось червоного борщу, от він і просить бабу: - Навари мені будь-ласка червоного борщику. Давно вже не куштували, - Добре! - відповіла стара. Викопала молодої картоплі, бурячка та всього, що потрібно було. Наварила у печі червоного борщику. Та такий смачний він вдався! Дід їв-їв, а наїстися не може. - Ой, бабо, яка ж ти в мене хазяєчка, мабуть ніхто смачніше тебе готувати не вміє! Ану клич до столу онученьку і вона нехай скуштує твого доброго борщу. Покликали Анастасію, сіла вона за стіл, насипала баба борщику, а вона відразу: - Не хочу борщу! Хочу морозива, цукерки. Сами їжте свій борщ. Баба вмовляла, вмовляла та користі ніякої. Тоді дід каже: - Анастасіє, онученько ось послухай, розкажу тобі правдиву історію. В далекому королівстві звідси жила маленька принцеса. 
Так як у них всього було вдосталь, принцеса завжди сама вибирала, що буде куштувати. І коли на стіл подавали різноманітні страви, принцеса вибирала тільки солоденьки цукерки, шоколад та пиріжки. Невдовзі від самих лише солодощів маленька принцеса зовсім занедужала, частенько почали боліти зубки. Навіть найвідатніші лікарі не допомагали. Та одного дня моя бабуся наварила борщу дуже смачного й поживного. - Якщо я їм і мені від нього добре,- промовляє дідусь - то чому б нескуштувати цю страву маленькій принцесі, що зовсім заслабла?Ти ж знаєш, що вже кілька місяців ніякі лікарі не можуть на ноги підвести... - Згодна з тобою діду, давай я для неї наварю такого ж доброго и ситного борщу, а ти його віднесеш. Так ми і зробили. Наварили, поклали в червоний горщик, і поніс я борщик у палац. Йшов, йшов, коли ось нарешті видніє брама. Підійшов ближче, стоять вартові, але не пропускають мене, та між собою кепкують. - Найвідатніші лікарі світу не можуть допомогти дівчинці, куди тобі, діду! Засмутившись я, вже почав було йти додому. Аж тут на зустріч біжить зайчик. - Ти чому дідусю такий засмучений! - Та ось, наварила бабуся борщу свіженького, запашного, хотів я ним пригостити принцесу малу, щоб вона сил набралась і швидче одужала, а охоронці не пускають... - Давай я тобі допоможу. Тільки спершу пригости й мене своїм борщем. Дістав я червоний горщик з червоного горщику, скуштував його зайчик. - Смачно! Обов'язково треба в палац віднести, поївши такої смакоти будь-яка дитина точно одужає. Забрав зайчик горщик і миттю проскочив крізь вартових, ті навіть не помітили. Забіг хутко у палац, а там стільки поверхів, стільки дверей, кімнат та залів! Куди йти? Де шукати принцесу? Аж тут бачить на підвіконні лежить кішечка "ось хто мені допоможе" - подумав сіренький і звернувшися до мешканки палацу: - Люба кицуню, допоможи мені будь-ласка,проинцесу відшукати. Я їй борщику червоненького від діда та баби приніс. - Добре, але спершу дай мені скуштувати. Пригостив зайчик кицю, і вона показала йому де знайти принцесу. Увійшли вони до кімнати, а там лежить маленька бліда дівчинка. Біля неї безліч страв та вона на них навіть не дивиться. Тут зайчик та кішечка зняли кришку з горщика - і по кімнаті рознісся чудовий аромат. - Ой, що тут так гарно пахне?- запитала принцеса. Яхочу це скуштувати! Взала вона срібну ложку і почала з апетитом їсти червоний борщ. Відразу у неї порожевіли щічки, сил прибуло. Після такого вона навіть з ліжка змогла підвестись. 
А згодом надвір гуляти попросилась. Коли це побачили король з королевою, вони ледь не застрибали від радощі! Почали дякувати зайчику і кошеняті. А потім відшукали нас, дідуся й бабусю, щедро нагородили. З тих пір червоний борщик юлюблена страва маленької принцеси. Досухала Настуся дідусеву історію і призадумалась: - Бабусю, дідусю а ця принцеса так схожа на мене!...Невже зі мною може таке трапитись? На що бабуся відповіла: - Ні онученько, ти неодміннол виправишся. Будеш їсти не тільки свої улюблені солодощі а ще й супи, борщі... - Обіцяю вам, тепер все буде по інакшому. -відповіла Настя і з привеликим задоволенням почала їсти борщик.