Історія про те я ходжу по магазинах з дітьми. стор. 2

Як же я люблю ходити по магазинах! Хлібом не годуй, краще дай грошенят трохи, щоб Наташик їх  успішно промахала на щось

.Та, іноді,  перед походом в" святі місця" , інстинкти самозбереження відключаються, або взагалі not found, і нестача гострих відчуттів "на ліцо", коли  я вирішую йти одна,без чоловіка, прихопивши своє потомство в повному складі, а то ще й когось з дорогих племінничків, (мала купа, давай... Ех.. ) підсвідомо себе втішаючи що я "сільна і нізавісіма".

Жару піддає оптимізм, " та вони золоті дітки"- он як мило кліпають оченятами "кота зі Шрека", сама невинність і чемність і як я можу відмовити коли вони такі солодкі!

"Може не треба?" -  в телефонній трубці співчутливий голос сестри."

Ти точно впораєшся?" - питає ненаглядний. "Ага, зараз! Взагалі, я їм вже пообіцяла! Тьотя Наташа  на вітер слів не кидає. Впораюся! " - гордовито заявляю і моє ліве око, чомусь, смикається.

Це був перший сигнальчик.

 Потім, про мене починає піклуватися всесвіт,посилаючи різні знаки, наприклад : менша кинула "бімбу" в підгузник коли вже всі одягнені, взуті, всілись в машину  і аромат рознісся по салоні, або ж старша, в останній момент, вилила на себе воду або ж навмисно стрибнула по калюжах, і мала  "свинка пеппа" з воплями женеться переодягатись,бо варіант "та по дорозі  висохне" для неї, не варіант.

Або ж племінничка з сумкою, і старшій теж просто необхідно взяти свою сумку - і я, в десятий раз, повертаюся, відвідімкнувши будинок, починаю квестити по хаті, в пошуках  заповітної цілі.

Внутрішній голос волає "астанавітєсь", але якщо в моїй голові вже пішов запуск програми "шопінг", то на інші програми "блок". 

Це був другий сигнальчик.

Ну що ж, я,  озброєна пляшками з водою,  печивом Марія, екосумками, рушаю.

Оптимізм б'є через край, що буде все інакше. Зараз, мій внутрішній голос іакнув, як осел. 

Значить, рушили з пункту А.

Оптимізм 100%. Моя солодка банда шось перешіптуються і тихенько кихкотять.

Я тішусь, приміряючи на себе роль багатодітної, щасливої мами. Та не довго, бо закони всесвіту ніхто не відмінив і як в кожній банді, в нас є провокатор.В нашому випадку ця роль приміряється на кожного з банди, по черзі, випробовуючи моє терпіння.

Ось і пункт Б - гіпермаркет . Тільки ми добрались, я вже хочу вскочити в "басейн радощів" під назвою "знижки" і  смачно поплюхкатись там. Завантажую всіх трьох в візочок і заскакую в магазин. 

А ось і третій сигнальчик, коли одне зі старшеньких влаштувало "газову камеру",  гордо сповістивши всіх присутніх  протяжним "я попукалааа". Зазвичай таке стається, коли поруч ходять люди.

Я роблю вид, що це не ми, і швиденько переїжджаю, тягнувши за собою шлейф, ні, не парфумів.

І знову роблю спробу покупок.

Але  в повітрі з'являється уявна, велика дуля з маком, яка мелькає перед моїм носом, коли одне зі старших починає волати на весь магаз, що хоче "каки". До нього, за компанію, по-братські приєднується ще одне і вони вже хором волають.Синхронність, мать її.

Заскочивши транзитом в дамську кімнату, прилаштувавши обох принцес на білі коні,(хвала небесам, ні душі в туалеті), я починаю втішати меншу, яка вже розривається плачем чи то від несправедливості,  чи то від цікавості,де ділись сестри.

Те що було далі, схоже на мультик "Обізьянки", і з туалету я вийшла точнісінько з такою зачіскою як в мами-мавпи. Прихорошилась по повній!

 Завершивши важливу місію, ми в черговий раз, рушаємо до цілі.

Малишню не цікавить нічого, окрім відділу з іграшками, і я швидко здаюсь,після "ну пішлиии вжеееее, тут нууудноо". Видихнувши і переборовши бажання вбивати, я беру себе в руки і ми рушаємо до іграшок, а по дорозі я, на льоту, хапаю все необхідне по списку.

Мимо мелькають кошики з жовтими стрічками з надписом "sale", і в моїй душі плаче маленький кролик, але проти  голосіння трьох дітлахів, він безсилий.В іграшки, значить в іграшки.

Там починається масове "мотлошення"- старші, вискочивши з візочка, починають розглядати іграшки, а менша починає корчитись від несправедливості, що її не випускають. Я, ігнорую "корчі закидосики" і згадую що треба глянути чи не впали в ціні LOLи (оптимізм 1000%)і відволікаюсь.

Мимо проходять покупці і дивно поглядають то на мене то на меншу,яка  , дивом, затихла.

Почувши  за спиною "мателик - попався, метелик - попався ", повертаюсь і бачу  що одна зі старших, взявши підсачка, то одягає, то здіймає,  манюній на голову  . Йоообтваю.... Стримуюсь.

Спроба відібрати підсачок пройшла успішно, через домовленість купити мильні бульбашки.  Рушаючи до каси, старші вдоволені бульбашками(та це ненадовго) ,а менша не в настрої, бо бульбашки не хочуть відкриватись, а їй ну дуже потрібно саме тут вилити  склад пляшечки на підлогу. Але під питанням життя інших, тому я міцна мов скеля.

Люди на нас зглядаються, а я сповнена оптимізму ( чи  божевільності) рушаю в відділ з продуктами.

Старші вискакують з візочка, і під мої погрози, ниючи що їм нудно, тримаються за візок, і керуючи ним. Там ми, під воплі меншої, успішно валимо поличку з маргарином, не менш успішно збиваємо з ніг бабульку.

В цей момент, я вже не насолоджуюсь образом багатодітної мами, а молюсь, щоб благополучно дійти до каси і нікого не вбити. Малишня волає що хоче їсти, звантажують в візок все що потрапляє на очі, сперечаються між собою,штовхаються, при моїх спробах витягнути товар, запевняють, що вони хочуть і будуть їсти те все.

Тим часом, найменше сидить в візочку і обливається соком(чим би дитя не тішимось) , і я, (садюга),  побачивши черги на касах, прямую на касу самообслуговування. Просканувавши всі товари паралельно з дитячими ручками, які тикали продукти до сканера по кілька разів, розібравшись, та віднявши зайве, оплативши, ми НАРЕШТІ, рушаємо до машини.

Фух. Тьотя Наташа стомилась чуть, але не падаю духом.

Завантажившись в машину,і взявши дещо "пожувати", малишня, які волали в магазині що те печиво з тмином, їм смачне,починають фукати і плюватись, і в решті решт, в хід їде "Марія" та, яку ми брали ще з дому. :grin:

Сівши за кермо, я пропоную заспівати пісеньку . Під суперечки, хто яку пісню співатиме, найменше засинає. 

Їдучи додому, я посміхаюсь, слухаючи дорослі аргументи маленьких людей. На цьому наш шопінг закінчився, що не скажеш про суперечку))