Бюджетоване море

Так от, мою розповідь про Трахтемирів полайкало цілих 3 людини, а Tatusia навіть подякувала)) Люди! Ви мене надихнули! Дякую безмежно! І ось, як ви були такі ласкаві, напишу я Вам розповідь про ще одну подорож. Цього разу обійдуся без магічних аспектів та реклами, тому можу викласти у Найголовніший клуб нашого вельмишановного форуму.

Цого року наше сімейство мало дуже обмежений бюджет на відпочинок, а на море вже хотілося нууу так, знаєте, аж п'яточки припікало. Становище казни "нашого роду" описувати не варто, бо то не дуже весело та ще й не цікаво (яка річ може бути цікавою, коли її можна описати лиш одним словом "мало"? (питання риторичне)). Але пощастило нам надибати відпочинок локацією 10 хвилин до моря навпростець за 150 грн. на добу та ще й з санвузлом у номері (правда в ньому душ кріпився до раковини, але це був навіть плюс, бо можна було ним же змивати унітаз, якби сталося, що бачок зламався). Тож, з дивізом "хто шукає, той знаходить" рушили у подорож. 

Море виявилося теплим, але трохи каламутним, подекуди зустрічалися медузи. Я їх не розумію, тому намагалася триматися подалі. Пляжі були дуже малонасичені людьми і це гріло душу, бо натовп я думаю ніхто не любить. І ще зовсім забула дуже важливий факт, а саме те, що вирушили ми у вересні, на початку, а виявилося, що в даній місцині це кінець сезону, тому більшість баз було зачинено, людей в цільму всюди було мало, а в крамницях та на ринку розпродувалися залишки продуктів, що трохи нагадувало кризу 80-90-х років і надихало згадати наших батьків минуле, а ми в дитинстві на такі дрібниці як пусті магазини не звертали жодної уваги, тому уява молоді вирувала лише на тему кінематографу, адже на зачинених старих базах дуже гарно було би знімати фільми жахів.

Та годі балачок, ось воно МОРЕ

оце тут ще досить людно

для діточок гарно, що отам де буруни йде косою мілина по коліно, тобто від берега до неї десь по пояс та трохи вище, потім ця мілина, а за нею вже нормальна глибина для дорослих

Ближче до вечора на берег обов'язково висаджувався десант з чайок

вони були дуже моторні та хитрі, тому жодної впіймати не вдалося (але ж м'яса хотілося, вибачте мене вегетаріанці) ​​​​

Тим часом, трохи про номер. Ось така краса в нас поселилася у кімнаті

Оце, люди, Ви мене надихаєте)) Продовжую.

Бачу, цікаво таки де саме ми були. Точні координати писати не буду, щоб, не дай Господи, вищі модераторські сили не розцінили це як рекламу. Але кому знадобиться, можу зкинути в приват. Не буду тягнути, відпочивали ми у поселенні Приморське, що не далеко від Вилково. Треба сказати, що у цій місцині знаходиться цілих три Приморських, а дане ми вибрали тільки з тієї причини, що одним з власників бази є наш друг і він зробив нам додаткову знижку. Та ціни у таких "звичайних" базах тут приблизно такі і є, як я вище написала, от лише "зручності з каналізацією" в номері в них далеко не у всих присутні.

Також характерною особливістю місцини є наявність біосферного заповіднику поряд, та те, що це не зовсім море, а затока Чорного моря за назвою Жебріянська, тому водичка тут розбавлена прісними водами Дунаю. Поділюся ще розвідданими "з полів", місцеві казали, що не зовсім поряд, але на машині близько, на курорті "Расєйка" ціни ті самі, але море Дунаєм не розбавлене і пляж, наче такий самий, з пісочком і косою. Але ми не доїхали туди, тому точно підтвердити не можу.

Думаю, корисною буде і така інформація, що дорога машиною від Одеси до Приморського зараз просто "пєсня", бо зробили нову, кажуть що це постарався Саакашвілі (причини, нащо він це зробив можуть бути різні, але факт є, тому чоловіку велике спасибі)). Але, є така невелииичка ложечка дьогтю за назвою "місцева влада" або "хто всравсь? - невістка", а саме коли ви вже приїхали в Приморське, остання ділянка шляху десь близько 1 км (точно не скажу +_) виглядає як таке поле, де підривали міні, бо там є такі ями та рівчаки різної заглибленості, а між ними шматочки асфальту, тобто їхати стає ну дуууже не зручно. А чому так, бо місцеві "головуючі" не можуть вирішити чий то шматок дороги, що прямо впливає на те кому його ремонтувати (тут зразу згадується старий фільм "Королева бензоколонки", часу з того фільму пройшло досить багато, а послідовники "товаришів Борща та Лопати" продовжують діяльність).

Не будемо про сумне. Скажу, що від тотального вегетаріанства (бо, м'яса з собою ми не брали, а після того, як я спробувала "мєсну" відбивну, в магазин з м'ясом на шашлики я навіть боялася заходити, бо маю сильну чутливість до запахів і, шо там казати, був в мене дуже великий страх розчарування...а на відпочинку розчаровуватися протипоказано) нас врятували рибаки. Бо тут, зовсім поряд, на каналі від Дунаю (а можна і на сам Дунай гайнуть), виявляється дуже добре ловити рибу та ті, хто про це знають, їздять сюди на риболовлю кожен рік. До речі, дуже зручно, в кого чоловіки фанати такої справи, бо в такому разі ніхто не занудьгує. І чоловік при ділі, і жіночці знай рибу готуй)) та відпочивай. Краса! Так от, кожен день наші сусіди риболови привозили улов (не браконьєрили, до речі, все на вудки та спінінги), готували рибу та сушили, а що вже не хотіли обробляти віддавали нам (ну звісно ми були раді хоч і не величкій рибці, розміром з чоловічу долоню. За це їм шлю і тепер велике-превелике Дякую!). Ну і як ви вважаєте, дивлячись на це все, чи могли би ми втриматися від бажання і собі вловити щось на обід? (звичайно, це питання риторичне). Встали, оце, значить о п'ятій ранку, взяли "снасть" (поламана вудка та спінінг) та поїхали. Гггг, шо сказать,  я оце зараз згадую та сміюсь, але тоді було не смішно. Світанок, то звичайно краса, але ж і комарі! (про них взагалі окрема тема, але тримаю себе в руках, бо ж якщо я ще про всю живність, що нам зустрічалася, писати буду, то буде оповідання на 5 сторінок, а не розповідь про відпочинок), найепічніше це те, що коли ми прийшли та стали на березі не лише в нас не клювало, а перестало будь що ловитися у радіусі 500 метрів, бо всі рибаки, хто стояв десь поряд нічого не впіймали до поки ми не поїхали. Фото в мене немає, бо була я дуже сонна і руки були зайняті комарами, але повірте на слово, що схід сонця був гарний))

Мабуть, буде цікаво побачити фото номера, спеціально я не фотографувала, та коли вже почала опис, то треба показати, на мене не звертайте уваги. Але ж подивіться на колір стін та взагалі оздоблення. Зправа двері до "кухні" (є холодильник, мультиварка за запросом та невеличкий пенал). Взагалі саме цей номер є "люксом" бо є кухня і вартує трохи дорожче, ніж я згадала вище, але ми жили по вартості звичайного номеру за сприяння спонсорської допомоги.

На фото нижче видно відчинені двері до вбиральні. Дитина знайомиться з квакшею, але на це теж не дивіться, бо мова ж про номер. Також на фото у вбиральні трохи видно плитку на підлозі, є бойлер.

Відпочивали ми, відпочивали, аж раптом з моря подув вітер...вилізати з води стало прохолодно, хоч сама водичка залишалася теплою. Тобто, щоб викупатися треба було набратися сміливості і пірнути, а потім йти на берег зовсім не хотілося. Дитину було, на диво, до води не затягнути, тому вирішили трохи помандрувати.

Поїхали до Вилково. Що сказати, дуже сподобалось. Територія головного місцевого туроператору гарненька, їжа смачна, сервіс клієнторієнтований на стільки, що коли ми попрохали лопату, дівчина, що була за менеджера, нам її без питань, та ще й із посмішкою, видала (дуже вже бамбук на території сподобався). І навіть ані слова нам ніхто не сказав, коли ми (але я відмічу, щоб ви не подумали, що наша сім'я, то невігласи, дуже чемно і зі словами подяки) скубли насіння вельми гарних деревовидних гібіскусів.

До речі, на території є будиночки, дуже затишні на вигляд і з москітними сітками, але на Дунаї відпочивають здебільшого з метою рибної ловлі, тому думаю оснащення будинків має бути більше під рибаків

В озері на територіі можна ловити та випускати рибу. На екскурсію їздили на такій лодочці

Екскурсовод - приязний старообрядець. Зійшлися з ним на думці, що ми мало відрізняємось один від одного. Дві руки, дві ноги, їмо сало. Це, коли коротко.

Краєвиди своєрідні, гарнющі, енергетичні))

Наступного разу вирушили в Ізмаїл. Місто гарне, старовинне, історичне, але тут мене чекало розчарування. Бо від славетної фортеці нічого не залишилось (а я ж не дочитала до цього моменту, коли гуглила і чекала на гарнющий замок), крім малесенької мечеті, в котрій зараз знаходиться діорама. А справа в тому, що я в цілому не фанат діорам, та ще й приміщення мені здалося таким, ну не знаю, затиснутим якимось, давлячим. Та й ця скляна прибудова, ех! ну як можна оце так познущатись з мечеті.

Все, тут більше фото викладать не буду. Хоча територія поряд прикрашена парком та є пляж, де купатися не можна, бо стрімка течія, а ще по середині русла ріки проходить межа з Румунією, її видно на тому березі, точніше не саму Румунію, а румунські кущі.

На останок розповім краще про Аккерманську фортецю у Білгород-Дністровському. До неї ми завітали по дорозі додому. Ось де я отримала екстаз та естетичне задоволення від спостереження найсправжнісінької кам'яної фортеці з баштами і зубчастими стінами. 

а це каміння, мммм

від нього так і віє тисячоліттями....

Еххх! Літечко та сонечко! 

Бувайте! Всим бажаю гарного настрою та цікавих подорожей!