Цікаво, як інші мами вирішують питання духовного зближення з дітьми-підлітками та заохочення їх до навчання. Пишіть мені про свої досягнення, досвід, методи. Дякую!
Цікаво, як інші мами вирішують питання духовного зближення з дітьми-підлітками та заохочення їх до навчання. Пишіть мені про свої досягнення, досвід, методи. Дякую!
Темы: Розвиток дітей
Теги: воспитание подростков
Lynxx 5 травня 2015, 21:16
Дуже болюче питання. Моїй старшій 13. Десь півроку тому був важкий період, коли почала дуже нервуватись, стала колючою, зїхала по навчанню, хоч завжди була відмінницею. Повязую із перехідним віком та народженням сестрички, хоч ревнощів ніби не було...
Моя порада - намагатися знайти золоту середину між близькістю і "не лізти". Я завжди знала її подруг, була в курсі шкільних справ, це так і залишилося. Розмовляти! Цілувати на ніч!
Менше контролю в дрібних справах, неухильні тверді правила у важливому.
Pchelka 5 травня 2015, 21:33
Пока училась в школе, никакие поощрения не действовали совершенно. У меня прям истерики иногда были от того, как можно совершенно не переживать из-за плохих оценок.
Как только поступила в колледж, началась совершенно другая жизнь, другое отношение преподавателей к ученикам и отношение к учебе кардинально поменялось. Теперь не нужно совсем никаких поощрений - все делает сама, я даже не вникаю, только напоминаю, что нужно посмотреть в журнал и, если что, быстренько исправить оценки.
Собственно колледж стал прекрасной мотивацией к хорошей учебе.
Я, правда, за пол года до поступления начала рассказывать, что с учебой в колледже начнется новая жизнь, большая ответственность, т.к. учась там, уже получаешь специальность и дальше в институт (колледж при университете), возьмут по собеседованию только лучших, что нужно тянуться, учиться и не отлынивать.
Сейчас дочка в субботу вечером иногда говорит "скорей бы понедельник, я уже за колледжем соскучилась")))
KatarinaVoloh 5 травня 2015, 22:25
Pchelka 5 травня 2015, 22:41
Ksena 5 травня 2015, 23:45
У меня дочка только в 11 классе начала учиться, т.е. она и раньше училась неплохо, но под постоянным контролем, а в последнем классе я ее напугала, что никто платить не будет за платное обучение, не поступишь на бюджет, все идешь работать ( ну конечно же платили бы). И это подействовала. Взялась за учебу, сдала ЗНО очень хорошо и сама поступила в университет, который сама выбрала! Сейчас заканчивает первый курс, ей очень нравится и университет и преподаватели, говорит зачем столько лет в школе нужно было мучиться, надо сразу в вуз идти. Но перед этим я с ней очень серьезно поговорила, потому что в 10 классе вообще слетела с катушек. Говорила ей, что это ее жизнь, что я ее буду любить всегда и здоровую и больную, и хорошую и плохую, а вот ты смотря в зеркало можешь сказать что любишь себя и хочешь именно такой быть? Не знаю может и это помогло, а может просто выросла. Тяжело было, как вспомню, так и вздрогну, а ведь еще 2 ребенка должны это пройти... Как с ума не сойти, не знаю.
Ktuta 5 травня 2015, 21:39
Просто нужно стать другом и ребенку и пытаться его понять и направить в нужное русло! Это я пишу с точки зрения учителя старших классов и бывшего воспитателя подростков в интернате!
Наталия 5 травня 2015, 23:51
Щиро дякую за коментарі та поради! Насправді, важлива тема. Мені захотілося почути, що про це думають інші батьки. У мене вже дорослий син - йому 16. Виховую сама. І весь час ми з ним жили душа в душу, розуміли одне одного з пів-слова та обожнювали. Але, приблизно рік тому, можливо трошки більше, мій синочок почав бути більш замкнутим, став нервуватися, коли я розпитувала про друзів та інші особисті справи. Розумію, йому хочеться бути незалежним та самостверджуватись згідно власним уявленням (мужчина ж). Але мене дуже турбує, що моє дитя лінується навчатися та докладати до роботи зусиль. Звичайно, в цей вік їм хочеться розважатися! Хоча він хороший син, по-своєму мене поважає і дуже любить. Я страшенно хвилююся, щоб у нього були хороші друзі. Дистанціюватися та спостерігати важко - страшно випустити з уваги щось важливе. Намагаюся обережно розпитувати про все, цікавлюся, даю поради, але підліток є підлітком: що захотів, те й почув. А так хочеться своїй дитині щастя, успіхів, злетів! Тому і створила цю тему. Чекаю на інші погляди, дискусії, поради.
Pchelka 6 травня 2015, 09:36
Вы знаете, я по себе помню: никак моя мама не могла повлиять в этом возрасте на меня в плане выбора друзей! Как она меня не просила не дружить с определенными девочками - я все равно с ними дружила. Пока сама шишек не набила - не поняла.
KOT_BAUN 6 травня 2015, 09:41
ну сложный это вопрос........
я мама 2 подростков старший сын как то учился в школе с переменным успехом то учился то надо было настоятельно напутствовать всякими наставлениями ,но вроде как под конец школы таки всё пошло на лад сейчас в техникуме нареканий пока от учителей нет,а с дочей проще в плане учебы пока что всё нормуль,мне кажется надо чтоб ребенок видел в родителях самого близкого человека друга и доверял маме ,папе тогда и слушать будет и учится постарается))
Наталия 6 травня 2015, 11:29
Спасибо!