А чи залишились ті, які довіряють? стор. 3

Стільки тем... я трохи занепокоєна.

Чи залишились в наші часи ті, які довіряють своїм коханим?

І ... якщо не довіряєте і вічно перевіряєте - чи є це коханням?

Я розумію чудово фразу "доверяй, но проверяй", але що робить, коли це вже стає нав'язливою думкою і є тим, що насправді псує Ваші відносини? 

Чи не замислюєтесь Ви, що чоловік може Вас тупо перевірять чи лазите Ви в його телефоні, компі, кишеням... і самі відсіюють тих, хто тест не пройшов?

В мене є три таких знайомих) вони задовбались постійно звітуватись за кожен крок, вдих і видих. І вони спеціально дразнили своїх "коханих" спеціально підкинутими зачіпками - чеками, записками, переписками і т.д. , аби самостійно не стати причиною розлучення. 

І таки розлучились. Далі знайшли не ревнивих і стали зразковими татусями. 

Може, є десь все ж крапка, коли варто зупинитись? Чи момент, коли варто не починать?

Як мінімум половина дівчат, які дізнаються про зраду - тупо прощають і далі живуть з цим. Нащо? Нащо шукать, дізнаватись і мучатись далі все життя, якщо все ж хочеться бути далі разом? Для чого ці пошуки і підозри?

Може варто жити щасливо, поки живеться? 

Чи все ж є якісь чіткі зарубки коли Ваше життя прям за мить різко з прекрасного стає жахливим і невиносним?

Я не пишу про алкоголіків, тих які б'ють жінок, і тих, хто постійно зраджує і з цим живуть взаємно знаючи ситуацію.