Було в житті моєму багато різних людей, справжніх подруг і просто знайомих. Сімейні обставини, переїзди нові роботи внесли свої корективи в наші відносини. З часом не лишилось нікого, особливо після того як захворів Малий. Пошук інформації про нашу хворобу привів мене на один вражеский сайт. Там можна вести щоденник харчування, а бувалі підкажуть, що ти робиш не так.Там я познайомилась з Анічкою, сестрою по нещастю. В неї є маленька доня, так хвора на цукровий діабет, проте стаж більший і знань також. Ми списались в контакті і з того дня в мене з’явилась справжня подруга. Рідко так буває в житті, от говориш з людиною, ніби дружиш з дитинства. Одними словами, одними думками. Аня з Екатеринбурга. Не знаючи мене в першу ж неділю вислала посиль с необхідного мені тарапеля.( У нас так кажуть на всякі дрібнички). І ми продовжували спілкуватись вже не на тему діабета, адже я швидко все вкурила і діло пішло. Якщо у вас схожа біда і все складно, Аня завжди рада допомогти. Про війну. Про війну справжні друзі не говорять. Починали кілька разів, але мабуть ні я ні вона не патріот. Порішали, що путін уйло, і вся решта не краще. Та й забули. Що до речі не скажеш про сестер чоловіка, які майку на собі рвуть за "батька", ми майже не спілкуємось. Дуже хочу показати Ані Україну. Нашу красиву природу, наших добрих людей. В них, до речі, літа як такого нема. «За окном Север». Постійно холодно. Спілкуємось кожен день на абсолютно різні теми, дзвонимо по скапу. Справжня дружба поза межами відстаней та національностей, турбот та нещасть. Вона просто є і все.
NathaliaYa 23 січня 2015, 10:35
Щиро за Вас рада!
Vitaliya 23 січня 2015, 10:36
Здорово иметь такую подругу !
Я Вас не узнала , Инна .
Inness 23 січня 2015, 10:38
ну елку разобрали, надо было и снегурочку сменить))))
Tanya_ 23 січня 2015, 10:36
Ух- ты вот она интересная история. Здоровья вашим деткам. друг это не тот кто всегда рядом физически, а тот с кем душа отдыхает, даже за киломметры.
Melisa 23 січня 2015, 10:52
Друзья находятся и познаются в беде. Мой муж с пеленок дружил со своим другом, вместе ходили играть, вместе работали, были напарниками, у нас даже была общая проблема, что у них что у нас не получалось с детками, у его жены была замершая Б, а у меня внематочная, но слава Богу у них уже подрастают детки 6 и 1 года. Когда появилась первая дочка, они практически перестали с нами общаться, ну это ж такое маленький ребенок... А потом она мне в лицо сказала, что специально прятали от нас дочку, потому, что у нас деток нет, и нам завидно, можем сглазить(((((( Придя домой я рыдала от обиды, мне так было больно... Мы еще немного общались, когда родился сын, ее муж хотел взять моего мужа кумом, а подруга наверное нет, когда я ей звонила она никогда не брала трубку, и не перезванивала. Мы решили, что не стоит и крестить. Сейчас подруга со мной даже и не здоровается.
Inness 23 січня 2015, 10:55
завить - страшная сила, которая съедает человека изнутри... Настоящие не умеют завидовать.
Вот есть у меня подруга, одна единственная из села, которую не съела зависть.
Остальные... Машина, муж с города, отличная работа, ребенок...
На тебе, заболевает ребенок...
Не спроста все, неспроста.
Melisa 23 січня 2015, 10:59
Я не завидую ни в коем случае, я рада за них и желаю им и ихним детям только добра, просто наше время еще не пришло на все воля Божья.
Nadinka 23 січня 2015, 10:57
Спасибо за вашу историю) Как приятно что есть еще у кого то подруги и друзья) Жаль, сама таких уже не имею...Зависть - очень страшная сила - это правда.
kurdupelka 23 січня 2015, 10:59
Говорят "Друзья по несчастью". Ав от Вы смогли получить в этой ситуации подругу по Счастью! Вы молодец!
Коментар видалено