Любе дитятко

Наші любі діточки, як же люблять вас батьки.

Всім мобільники купляють і на принтер заробляють.

Що прогулюєте школу, не підозрюють ніколи.

На питання: як вчитесь?

Посмішка на рот увесь.

Все окей, мої рідненькі, хіба вас я підведу?

Я чекаю принтер, ненько, зараз до Коляна йду.

Там робитиму уроки.

Так хоч зошити візьми.

Нащо вони? Чутні кроки,

тож ж Колян тут - виходьь.

Глянула я у віконце - у них в роті цигарки, 

Десь побігли...Сіло сонце....

Куди щезли парубки?

Жінка й каже:

"Чоловіче, скоріш принтера купляй!

Бо дитя хтось ізувічить,

я хвилююсь через край!" - 

"в тебе ж чобіток немає, а на носі вже зима". -

" Хай у Колі ще пограє. Тоді я куплю сама!"

Посварилися батьки, знахабніло їхнє чадо!

Це ж які там чобітки! Мені принтер дуже надо!

Хочете, щоб ваш синок по хатах поневірявся?

Краще б я при родах здох, ніж отак в вас

помилявся".

Розплакалася матуся:

"Мій синочок дорогий,

Батькові не покорюся -

буде в тебе принтер свій!"

Витягла із шафи гроші і тихенько віддала.

За хвилину щез синочок,

не відчувши в душі зла.

Ані принтера, ні грошей, ані чада не ВИДАТЬ.

Раптом чути: "Обікрали! Все зуміли відібрать.

Слава Богу, що не вбили,

бо прийшлось мене б ховать.

Ви ж мене, як цвіт, ростили.

міг на кладовищі спать."

мати плаче, батько плаче.

безсоромне їх дитя

бреше далі про невдачу,

імітує побиття.

Виросла в батьків гидотна,

честь і совість загубив.

Побачили - син сволота!

Покарать не стало сил.

Віра Матвєєва