Осінні Карпати, або як трирічка стала туристкою (обережно, багато фото і тексту!) стор. 2

Ризикнули ми... Дуже давно хотіла поїхати в Карпати, але все щось не складалось - до 3 років малеча дуже нелюбила дорогу, то часу нема, то ще щось... А тут, взяли і ризикнули. І не прогадали))

Ще в вівторок я стежила за онлайн-розіграшем відпочинку в Карпатах, і благала Всесвіт дати нам можливість поїхати, бо дуже треба душі відпочити, а фінанси... Але не виграла. На наступний ранок прокинулась з твердим наміром таки поїхати в Карпати. Поцікавилась в групі матусь нашого міста, хто куди з малими їздив, вибір зупинився на Славську - зручний доїзд поїздом (всього 5 з хвостиком годин), екскурсії можна взяти на місці. Ми в Рівному, поїзд нічний, зі Здолбунова. 

Знайшла житло, домовилась з хазяйкою, взяли квитки... До поїздки 2 дні.

- Мам, сьогодні їдемо? - дитина терпіти не хотіла, їй теж мій запал передався.

- Не сьогодні, завтра.

- Ну.... - засмутилась, але рішення знайшли просто: пішли на пагорб, в Рівному відомий як Єврейка або Кавказ. 

Четвер, збираємо речі, їдемо я (26 р) чоловік (27 р) і донечка (3,8 р) в Здолбунів до куми на кілька годин, від неї на поїзд. 

В 6 ранку приїхали, хазяйка зустріла на вокалі, додому до неї близенько)

В Славську майже нема одноповерхових будинків - хіба старі, які не здаються. Все що здається - 2, 3, 4 і навіть 5 поверхів. З хазяйкою нам дуже пощастило!) пані Оксана привітна позитивна людина, якщо ще поїдемо туди то точно до неї))

Першого дня трохи відіспались, потім пішли гуляти, на вокзалі взяли таксиста до гори Високий Верх, там комплекс "Захар Беркут" і довжелезна крісельна, на 2,3 км.

40 хв підйому...

І ми на горі. Їхати в кріслах не страшно, страшно сідати і сходити з них)

На спуску вид з крісельної цікавіший, ніж на підйомі. Коли їдеш вгору думаєш ну і що ж тут такого, а потім дивишся вниз, назад...

На перший день в цілому все прошло просто і приємно, це була п"ятниця.

В суботу і неділю ми планували поїхати на скелі Довбуша і Синевир, але... Не так сталося, як гадалося, а значно цікавіше)))

В суботу на екскурсію з групою ми не потрапили, записались на наступний день на Синевир до іншого таксиста (обіцяв подзвонити якщо буде група), він запропонував нам відразу поїхати на водоспад Кам"янку персональною екскурсією. Але "вчорашній" таксист за трошки більшу програму просив відчутно меншу суму, тож поїхали з ним.

Отже, Кам"янецький водоспад, Журавлине озеро з островом-плавуном, цілюще джерело і міні-зоопарк чекали нас)

Підйом до озера, по вказівнику 350 метрів, по факту - більше 500 по кам"янистому схилу. Міра йшла сама і навіть не просилась на руки - камінці ж, улюблені камінці)

Саме озеро надзвичайно чисте! Здається, там ніжто не живе, бо вода як дзеркало, без жодної хвильки.Місцевий дядько розказав що острів плаваючий, а глибина озера невідома - швидше за все це кратер колишнього вулкану.

Після спуску поїхали ми ще на гору Погар, там теж є підйомник, на 1,4 км, але сучасніший. Підйом пройшов чудово!

А от спуск...

Спочатку все ок, а далі я помічаю, що на опорі попереду хтось є - двоє хлопців вирішили залізти на крісельну! І залізли ж таки! 

Потім одному з них, як ми згодом дізнались, Сєрьозі, забракло екстриму і він вирішив повисіти на підніжці.

Сторож те діло побачив, крісельна зупинилась. Сєрьога висить. По чуть-чуть, пружинячи, крісельна починає рухатись, зупиняється, Сєрьога стрибає в кущі. Вибирається - цілий. 

Приходить сторож, криє його матами як тільки може, його друзі на попередніх двох кріслах кричать на всі Карпати що сторожу наб"ють морду (один з них дуже боявся висоти). Під нами метрів 30, не менше. Висимо хвилин 15, сторож пішов, крісельну включили. Хлопець який боявся висоти крикнув вслід що Сєрьога - верблюд.

Решту дороги їхали ми під цікаву Мірину пісеньку: "Сєрьога-верблюююд, Сєрьооога, Сєрьога-веееерблююююд". Всі хто поруч їхали за той час стали майже рідними))) Ввечері зустріли Сєрьогу на вокзалі Славська - нічо, живий і здоровий)))

До нашого будинку від кріселької Погара десь 1,5 км, дійшли пішки)

Вечір, таксист до якого записувались на екскурсію не дзвонить, дзвонимо самі: "А ви сьогодні з Володимиром поїхали, то з ним і їдьте, я групу набрав, вас не візьму." Таксисти ревнують... 

Зранку в неділю пішли на вокзал в надії зловити когось кому не хватає людей до групи на Синевир або Скелі, як на зло в 8:30 вже нікого, ще один дідок бере перед нами теж сім"ю з малечею рочки півтора, в колясці ще. Нам каже що раз ми не дзвонили, то нас не візьме. Згадую що недалеко Стрий, я там якось була, теж цікаво. 

Таксист Володимир що возив нас підходить, ми розказуєм що до чого, запитую чи є тут чим доїхати туди-назад до Стрия, каже що тоді вже краще в Мукачеве, якраз прибуває поїзд. 

Біжимо на платформу, без квитків просимось до провідника, з третьої спроби нас взяли, в купейному вагоні були місця. На місці розрахувались з провідником (дай йому Боже здоров"я, чудова людина!). Доїхали, дві години дороги, майже всю простояли в коридорі біля вікна - неймовірний вид!)

Відразу взяли квитки на зворотній поїзд. Погуляли містом, там гарно! Бруківка, гарні будиночки... З транспортом біда: неділя, автобуси ходять рідко, і на них треба брати квитки завчасно - бо з турнікетами. Поки взяли квитки один автобус до замку Паланок вже пішов, наступного чекали 40 хвилин, і ледь влізли, мене з Мірою на руках втиснуло в двері, чоловіка з рюкзаком теж... 

Ну але нічого, доїхали, далі пішки - замок на горі ж.

Ми були в замку майже 3 години, і подивились далеко не все!

Повернулись до пані Оксани аж в 9 вечора, і вже час було збирати речі, бо зранку їхали до Льовова - там мали бути цілих 7 годин!

Не зважаючи на понеділок, людей дуже багато - Львів затісний для такої кількості населення. Спочатку трохи важко орієнтуватись, але потім звикаєш)

Після сніданку піднялись на Ратушу - 65 метрів, і з вулиці ніби не високо, але насправді йти туди ну дуууже важко. Як Міра дійшла я не знаю... пару разів казала що більше не може, але все одно йшла! 

Вид з відти - це щось!)

Потім трошки відпочили, скуштували львівської кави)

Потім - на Високий Замок, теж ніжками-ніжками)

І втомлені, але щасливі пішли уже на поїзд, 7 годин нам ледь-ледь вистачило)

У підсумку виявилось, що дитина, яка ще тільки недавно дуууже важко переносила навіть годину дороги, зараз без проблем поїхала з нами, спала в поїзді, ходила по містах і піднімалась на вершини, які навіть не кожен дорослий ризикне йти. Мирослава мій герой)))

А це випадково спійманий, але найтепліший кадр за всю нашу поїздку, зроблений в останню хвилину перед посадкою на трамвай до вокзалу;

А Всесвіт допомагав нам як міг - організував прекрасну погоду на всю подорож і посилав чудових людей. Отже, якщо ви дуже-дуже чогось хочете - дійте, і не розчаруєтесь!)