Адаптація у французькій школі - Степан

Треба завершувати мою епопею. 

Коли ми переїхали, Степану було 6, і він пішов в перший клас молодшої школи.

Він швидко влився, знайшов друзів і перші три роки в школі пройшли абсолютно спокійно. Як і Маруся, почав говорити французькою вже за кілька місяців. Взагалі, мені здається, що потрапити до школи з іншою мовою в першому класі - ідеально. Всі вчать алфавіт і письмо, немає складних концепцій, всі діти ще між собою не знайомі.

Класи у Франції перемішують щороку, і щороку міняється вчитель. Перші два роки йому з вчителями щастило. На третій його класу призначили мадам Масмуді - типова училка. Мені завжди дивно, чому люди, які ненавидять дітей, ідуть працювати вчителями. Тим не менш, рік він протягнув успішно. Але з якогось дива, вона залишилась вчителем у цьому ж класі і на четвертий клас - і отут все стало важко.

Він почав скаржитись, що вона постійно кричить і примушує його робити тупу писанину замість обідньої перерви. Вона писала записки про те, що Степан щось знов накоїв, і що мені треба з ним поговорити. 

Коротше, за три місяці ситуація стала очевидно поганою. Нас викликали в школу на розмову. 

Це була дуже смішна розмова. Вона скаржилась, що Степан не слухається, дуже швидко все робить і смішить дітей. Ображає когось, питаю? Ні, каже. Не робить завдання? Ні, все робить, просто дуже швидко. І ще, він мене не поважає, каже. Не відчувається благоговіння.

Я кажу, розумію. Мені теж важко. Він має багато енергії, його треба тримати зайнятим. Ви що думаєте, я його заради власного задоволення тягну по спортах 6 разів на тиждень? Давайте йому додаткові завдання в класі, кажу. Вона каже, я дала. Він зробив за три дні те, що планувалося на місяць. 

Так ми півгодини ходили по колу, де вона намагалась мене переконати, що треба дітей сварити і тримати в узді, а я їй, що треба шукати підхід і зацікавлювати, або давати адекватні завдання і не морочити нікому голову.

Стало ясно, що кіна не буде. Я пішла до директора, поскаржилась на вчительку і попросила участі психолога, щоб ми всі мали обʼєктивну оцінку ситуації. 

Психолог поговорила зі мною і провела пару сесій з ним, після чого сказала, що ніякої психологічної проблеми не бачить, крім того, що йому нудно і вчителька, очевидно, не має до нього підходу. Ми всі ще раз поговорили, і вирішили відправити Степана на тестові два тижні на клас вище, до марусиного першого вчителя, який погодився Степана прийняти. Після двох тижнів стало ясно, що він тягне, і його офіційно перевели на клас вперед посеред року - тобто, в останній клас молодшої школи.

Маю сказати, що він абсолютно точно не геніальна дитина. Йому легко дається математика і мови. Він вільного говорить і англійською, і французькою. Але йому важко з історією, географією і науками, де треба розуміти абстрактні концепції і запамʼятовувати багато інформації. Він не дуже хотів іти в інший клас, і тим більше в іншу школу наступного року, коли всі друзі лишаються тут. Та і я, якщо чесно, не була впевнена, що це правильне рішення. Я точно знаю, що якби не притрушена вчителтка, він би спокійно вчився у класі за віком. Але вийшло як вийшло. 

В січні всі записи в приватні школи вже були закриті. А перспектива коледжу за пропискою мене трохи лякала — він великий і зі спірними відгуками (в тому числі Марусиними, яка в нього ходила два роки). Я написала листи у три приватні школи біля нас, пояснюючи ситуацію. І в одну з них його взяли. 

От з вересня він там. Він не відмінник, але справляється достойно. Оцінки трохи вище середніх в класі. На початку року спитала, чи хоче він, щоб я нагадувала йому про домашні завдання, чи він все буде контролювати сам. (Дівчинко, ти хочеш на дачу чи щоб тобі відірвало голову?). Тепер контролюю :) 

Можу точно сказати, що він і не Маруся, і не Іван. Ну і що на відміну від ситуації з Іваном у мене були сили та енергія розрулити вчасно, поки він не втратив мотивацію щось робити в школі. 

Така вийшла історія. Загалом, французька система освіти досить інтернатна. Якщо дитина вписується - все добре, але якщо ні, треба ворушитись в першу чергу батькам. Я не дуже активно втягуюсь в шкільне. Не ходжу на батьківські збори, поки мене не кличуть. Не говорю з вчителями регулярно. Але якщо вже втягуюсь - то на всі, французи трохи не очікують такої активності. 

В той же час, я дуже в курсі справ дітей, бо ми з усіма трьома завжди говоримо про школу, і в кого як справи.

Якщо моя історії надихнули вас поділитися своїми - я буду рада почитати.