Воїни добра, воїни світла

Я повернуся...

Мамо, ця ніч була тиха. По черзі ми спали.

Терпимо, матусю. Для сну то замало. 

Десь небо зоріло. Прильотів чекали.

Та ніч була тиха. Заморені спали...

І я навіть сон встиг побачити мамо про тебе,

Про рідне село під осяяним небом.

Не плач, що пішов воювати. Так треба.

За рідну краіну. За волю. За тебе...

Мамо, вже вишні дозріли? Отак би додому,

Як камені з пліч поскидати всю втому.

Нарвати вишень. Бо ж коли невідомо

Той спокій настане в цім світі святому...

Твій хрестик на грудях, молитва, що вчила — 

Такий оберіг і така дужа сила,

Неначебто ангел ховає під крила

Всю роту. Цілком. Ти матусю просила 

Дзвонити тобі. Не завжди так виходить. 

Тут пекло, а з пекла дзвінки не доходять.

Тут сонце буває від страху не сходить.

Тут місяць, наляканий, хащами бродить.

Війна... Нині ворога втримали, мамо,

І завтра я думаю буде так само.

А там поженемо бісоту полями

З країни своєї... З рідненької... Мамо,

Вареників хочу. Щоб з вишнями. Знаю,

Як ти мене, люба, додому чекаєш.

Тут зовсім по іншому все відчуваєш.

Так хочеться жити. Любити. Світає...

Пора. Буде бій, але я не боюся.

Щасливий, що голос почув твій, матусю.

Прийду і в обійми твої загорнуся.

Люблю тебе, матінко. Я повернуся...

Людмила Григоренко

***

Моя армія варить каву та слухає джаз.

Танцює танго та сальсу, а іноді вальс.

Моя армія читає Біблію та робить намаз.

Її благають дати автографи Тор та навіть Марс!

Моя армія пише вірші та малює гуашшю.

Вона одразу відчуває хто є свій, а хто точно не з наших.

Моя армія багато жартує, сміється та майже не плаче.

Лише інколи, тихо, вночі, коли за обрій йдуть ті, що наші.

Моя армія складається з тисячі різних історій.

Вони з'являються від вітру війни, як хвилі на морі.

Вона їх згадує, коли закурить - в перервах між боєм.

Дві, три коротких затяжки - та знов вертає до строю.

Моя армія ніколи не спить та завжди на варті.

Вона не вірить гучним словам - вони геть нічого не варті.

Вона сумує за домом, та робить собі дім усюди.

Моя армія - то є найкращі у світі люди.

Володимир Шевченко (2022).

***

Нам невідомі всіх їх імена,

Хто їх чекає, хто за ними плаче,

Де їхній дім, як їм болить війна,

Яке в них серце – щире чи терпляче.

Як страшно їм, коли усе горить,

Коли руїни, смерть перед очима,

І як в бою важлива кожна мить,

Які в них білі крила за плечима.

Нам невідомі мрії й здобуття,

Всі їхні рани, всі слова прощання,

Вони – солдати, що кладуть життя,

Заради нас і мирного світання.

І без імен помолимось за них,

За трошки вдачі світлої, простої.

В час зрад страшних і втрат таких гірких,

І без імен вони для нас герої.

Невідомська Вікторія

***

Повертайся, будь ласка, живим…

Я прошу не багато, й не мало.

Кожен вечір молюсь всім святим

Щоб нещастя тебе не спіткало.

Щоби Янгол закрив от біди,

Над тобою розправивши крила,

І шоб куля лихої орди

Не побачила, не зачепила.

Ясним ранком, та днем дощовим,

Я шепочу у синєє небо:

Повертайся, будь ласка живим,

Батьківщина чекає на тебе.