Моя історія, якій скоро 19 років, і тільки зараз я можу все написати весело і з посмішкою. А тоді…

Частина перша.

Ми вже були одружені, а чоловік ще був студентом, навчався у Москві, хоч це вже була інша країна. Я покинула роботу у школі і поїхала з ним, він працював і навчався, а я дуже швидко зрозуміла, що скоро нас буде 3 і поїхала сама до дому.

У районному пологовомуі мені підтвердили всі мої підозри і я залишилась у батьків, а чоловік залишився захищати диплом. Хто в нас буде лікар не сказав, у нас була така практика і ось чому. Одному татусеві (якийсь сільський королевич мабутьJ) лікар пообіцяв хлопчика, а народилась дівчинка, ну кому спадщину залишати? І татусь побив лікаря. Тому було вирішено не казати батькам стать майбутньої дитини.

Це була весна, почувалася я прекрасно, в червні приїхав чоловік з дипломом і поїхав шукати роботи у столицю. Робота знайшлася, жив у родичів під Києвом, на вихідні - до мене.

Я читала багато літератури про вагітність, мені 24 було, але це як зараз 17,  і була в мене книжка з таблицею за якою я визначила що наш син народиться 5-6 грудня. Я так вирішила і спокійно собі жила. Була одна річ яка не давала мені спокою, з весільних грошей я собі купила джинси, справжні, ледве на себе їх надівала, бо до цього мені батьки купували на 2 розміри більші і ремінь, все з надією що я поправлюсь, а тут вони на мене зовсім перестали налазити, але в селі можна обійтися.

Далі напакостила наша акушерка в амбулаторії, вона дуже боялась коли їй звонили і повідомляли що хтось народжує, їй доводилось викликати швидку і везти до пологового будинку 20 км породіллю, тому вона всім за тиждень або 2 писала погані аналізи і відправляла у райцентр. Були розумні дівчатка і не погоджувались, але в мене керували батьки і тато сказав - збирайся. Тато в мене добрий, просто він теж «настраждався» від цих породіль. У нього в селі в одного з найперших з*явились Жигулі і він часто возив народжувати жінок, коли прибігали чоловіки і просили його про це, але одного разу він не довіз… І приймав роди разом з чоловіком у полі, все добре закінчилось, але тато став нервовий.

Я зібралась і мене завезли. Поклали мене до пологового, мама поговорила з завідуючою. Першої ночі народжували дві жінки, я не спала, вранці я думала вони померли, бо я не думала що так кричать, але дівчата з мене посміялись і сказали що я звикну. Другої ночі я знову не спала, тиск стрибав, мене трусило і я подзвонила батькам, приїхали, перевели у гінекологію. Так пройшов тиждень, мені за моїми розрахунками ще один, а завідуюча вирішила справу прискорити, і почали мені колоти якісь гарячі уколи, я собі спокійна, мені ніхто нічого не пояснює, але бачу в них щось не клеїться, підслухала розмову, вирішили мене не чіпати бо не реагую я на їх уколи.

Так пройшов ще один тиждень, мене поклали в окрему палату, реанімаційну, в мене була високе тверде ліжко і я читала все підряд. Народжувати мені сказали з еластичними бинтами, я їх і не знімала, у мене був  варикоз. П»ятниця 5 грудня минув і в суботу зранку, десь о 5 годині я зрозуміла що мій день прийшов. А в мене голова не мита, а душу в лікарні нема. Але в мене було багато скляних банок і кип’ятильник. Я накип*ятила води, розвела її у тазику, спочатку помила свою шевелюру над раковиною, потім помилась як змогла. Спину прихвачувало, я все зібрала і чекала чоловіка зі свекром. Вони приїхали але свекір поспішав, я шепнула чоловікові що сьогодні все станеться і взявши у руки 1 номер журналу Наталі, такий яскравий, синій, новорічний і пахучий (бо там були смужки туалетної води hugo boss woman та hugo boss man) пішла його читати, години на дві я забула де я і навіщо, а потім мені стало не до журналу. Віддала я журнал дівчатам, лікаря не було, бо це субота, але пологове навпроти гінекології, сусіднє відділення, далеко йти не потрібно. Взяла свої пожитки і пішла…