Отака біда, малята...

Ми, як новостворене екопоселення, дуже тісно зтикнулися з проблемою, яка буде описана нижче. Річка , що біля нас, страждала цього літа (та й не лише цього), наше її прибирання (проводили толоку) було просто зведено на нівець завдяки діяльності місцевих фермерів. Сумно, боротися важко, нас поки не сприймають серйозно... але будемо намагатися. Наведу статтю по нашій тематиці,  може хтось почитає та проникнеться, може дасть пораду. 

"Сьогодні екопоселенці, які виїхали в закинуті села подалі від цивілізації 7-10 років назад, стикнулися з проблемами забруднення не менше ніж у містах. Чарівні краєвиди, луги та балки, закинуті присілки, всюди де проїде трактор, тепер стали об’єктами нещадного розорювання та добування грошей. Сільські фермери отримали доступ до технологій використання гербіцидів і почали заливати ними все підряд і при любій нагоді. Раундап став універсальним чудодійним засобом на всі випадки життя, ним поливають соняшники навіть після дозрівання, для того щоб швидше висохло стебло і можна було оперативно все зібрати і продати. Гроші та прибутки - головне мірило фермера, кожен шматок землі тепер розглядається на придатність добувати ці гроші не залежно від його призначення. Єдині хто б’є у сполох - екопоселенці. По суті вони тут єдині люди, з якими не можливо «порішати» питання та закрити очі на безконтрольне знищення навколишньої природи так званими методами «точного землеробства». Проби грунту, вода в криницях вже давно переповнена нітратами. Порушуються норми обробки гербіцидами полів з літаків до 5 км від села, вони залітають на самі подвір’я, та техніки в межах села теж заборонено. Сама якість гербіцидів теж під питанням, більшість із них контрабандні з невідомими складниками.Поселенці пишуть у всі місцеві органи скарги і отримують лише стандартні відписки «по процедурі». Адже для заборони треба Зібрати 50 підписів, які зібрати в закинутих селах практично неможливо. Місцеві селяни мовчать, бо «ми ж сусіди, нам потім тут жити». Голова мовчить, бо така його робота, все бачити і мовчати, переобрати його неможливо. Селяни страждають, особливо худоба та діти від регулярних отруєнь та алергій. Все пояснюють, що тепер такі часи, всі хворіють. Що цікаво, що мова йде не про якісь там мільярдні прибутки, а буквально кілька десятків тисяч гривень після збору та здачі врожаю перекупкам. Тобто, селяни винищують власну землю, на якій житимуть, на десятиліття вперед за гроші, які потім витратять на ліки власної родини. При цьому досить зверхньо дивлячись на порівняно низьку врожайність екопоселенців, вирощену органічним шляхом.Вони хизуються своїм результатом нахвалюючи чарівні гербіциди, хоча й самі підозрюють про наслідки. З кожним роком дози гербіцидів треба збільшувати, по мірі адаптації мікрофлори грунту до препаратів, і вже через 10 років, їх використання стане нерентабельним, а грунти непридатні для комерційного фермерства. Як це сталося вже у дрібних фермерів США, добре що у нас Польща під боком, є куди втікти на заробітки.Екопоселенці, виходить, тут єдині борці за екологію, «мішають нормально жити». А могли б і фермери перейти на вирощування органік продукції для збуту в ту самі Європу чи у міста, чи малиннники вирощувати для йогуртів типу Данон. Не вбиваючи землю та не розпахуючи все підряд по самі бордюри на дорогах.Може вони просто не знають про переваги агроекології та про рентабельність органічних методів обробки в промислових масштабах. Та хто б їм про це розказав, коли мова йде про елементарне виживання у вимираючих селах.Всім потрібна підтримка, потрібні бізнес моделі і технології, взаємодія із освітніми агроцентрами та захисний супровід від міжнародних екоорганізацій. Щоб зупинити обмін дешевих гербіцидів на дешеві врожаї, з катастрофічними побічними наслідками. (М. Залевський)"