Домінікана, рай чи пекло?

Привіт, всім красуням кашалоточкам! Я дуже люблю читати ваші теми про подорожі, знаходити ідеї та натхнення, а тепер вирішила з вами поділитись враженнями. Пройшло вже декілька місяців, а я тільки зараз знайшла час розповісти про свої пригоди.

Наша мандрівка була дуже довгоoочікувана. Я багато разів загадувала бажання мандрувати світом, переписувала з року в рік, топила записочки в бокалі шампанського під бій курантів, але нікуди далеко не їхала. Довго чекала, мріяла, мучила англійську та от нарешті, всі зірки зійшлись.

Відпустка планувалась на середину літа, та постійно щось заважало, переносилось, і тільки наприкінці листопада нарешті все вирішилось. У нас на Україні вже були морози, а так хотілось справжнього спекотного сонечка. Я про стільки країн мріяла, а тут розгубилась і забила в гугл: «Де в світі в листопаді справжнє літо». З невеликого переліку країн, вибір впав на Домінікану. Нічого конкретного про цю країну не знала, але в уявлені була ідеальна картинка.  З Кашалотом радитись часу не було. Через годину вже бронювала тур, виліт за 4 дні. Відступати було нікуди, і кинулись ми на зустріч пригодам в очікуванні неймовірної краси:

Почнемо по порядку. Трансатлантичний переліт 11.5 годин. Виліт з України о 5 год ранку. Я думала, оскільки відстань досить велика, то політ має бути комфортний. Очікувала неймовірний білосніжний літак, уявляла зручні крісла, усміхнених стюардес. А по факту літак авіаліній Азур - напевне мій ровесник, краще назвати маршрутка на 300 з чим-то пасажири. Тісно та незручно. Особливо складно переліт переносять 1-річні діти (а батьків, які тягнуть таких малесеньких дітей вистачає), тому поспати особливо не вдасться. Так, лише трохи подрімати. З хорошого: було не страшно, і місце в мене було коло віконечка. Загалом політ пройшов нормально, без ексцесів, рейс не затримувався.

Посадку здійснювали в приватному аеропорту м. Ла-Романа.

Перше, що відчули зійшовши з трапа літака - комфортна температура. Коли відлітали з Києва було -6, а потрапили в +28. Організм легко адаптувався. Особливості кліматичних умов: в Домінікані немає різких перепадів температур (від найнижчої +24 вночі, до найвищої +32 опівдні). Влітку всього на кілька градусів більше. Температура води +26; +27. Поряд з океаном, спека взагалі не відчувається, комфортно під пальмою лежати навіть в обід. Проте, відійшовши на кількасот метрів від узбережжя, опівдні досить спекотно.Різниця в часі - 6 годин. Переналаштуватись було складно. Перші дні організм перебуває ніби десь в прострації, і тільки десь на день третій адаптується на режим «повноцінний відпочинок». Зате в перші дні можна зустрічати світанки на березі океану.В Готелі нас зустріли привітно. Трохи англійської, трохи ламаної російської, і нас одразу заселили. Номер дуже просторий, з прекрасним краєвидом.

Територія готелю величезна, доглянута зі своєю внутрішньою інфраструктурою.

Неймовірна природа навколо

Атлантичний океан — дуже теплий, чистий, часто неспокійний. Бірюзовий океан - він прекрасний завжди!Не буду довго описувати готель та харчування, загалом все було чудово. Звичайно можна знайти до чого придертись. Берегова лінія біля готелю, має деякі нюанси. Розмитий берег, видно що його намагаються укріпити, поставили перешкоди. Проте загальне враження зовсім не псує.Загалом, якщо не виходити за межі готелю – дійсно опиняєшся в райському містечку. Все влаштовано так, щоб турист відпочивав і нікуди не виїздив за територію готелю. З розповідей наших гідів, ми дізнались, що місцева влада розбудовує курортні регіони віддалено, аби мінімізувати контакти туристів з місцевим населенням. Колись, туристичний регіон Пуерто-Плату почали розвивати серед місцевих поселень. Одразу район став центром проституції, наркоторгівлі, досить часто у туристів виникали конфліктні ситуації, грабежі. Тому, влада вирішила розвивати туризм у віддалених регіонах. Прикладом є район Баваро в Пунта-Кані, в якому ми і відпочивали. Але, за словами гіда, розбої та грабежі вже в минулому. На сьогодні, відпочивати досить безпечно, головне виходячи за межі готелю, не брати з собою багато готівки та не «обвішуватись» прикрасами, аби не провокувати місцевих. Якщо ж ви загубитесь, втрапите в халепу, то вам будуть намагатись допомогти. З власного досвіду, коли ми самі з чоловіком прогулювались, ніхто нас не займав, в туристичних районах тільки торговці зазивали до своїх магазинчиків. Але, гуляючи береговою лінією, марихуану нам все-таки пропонували, хоч і ненав'язливо).

І хоч в готелі прекрасний відпочинок, все ж хотілось побачити країну з середини, відчути національний колорит, так звану «ізнанку». Яка вона справжня Домінікана?Хотіли орендувати автомобіль, та дізнавшись що місцеві жителі ігнорують правила дорожнього руху, а за межами готелю мало хто розуміє англійську, не ризикнули - довелось шукати альтернативу. Переглянувши екскурсії, які пропонують місцеві агенства, я знайшла потрібну. Екскурсія по провінції Aльтаграсії. Нам дуже пощастило з гідом-ескурсоводом, він був корінним домініканцем, але навчався в школі – інтернаті в Росії, а в 1994 році повернувся на батьківщину. Він добре розмовляв російською, і міг відповісти на мільйон моїх запитань.

Отож, пригадаємо трохи географії. Країна Домінікана, розташована на острові Гаїті, омивається Атлантичним океаном та Карибським морем. Населення близько 10 млн осіб. До XV ст корінними мешканцями були індіанці, проте, після відкриття острова Колумбом, почалась іспанська експансія, далі були завезені афроамериканці для роботи на плантаціях. Тепер, після тривало кровозмішання, корінними мешканцями є мулати (метиси). Навіть символом країни є лялька без обличчя, тому що населення має різний колір шкіри, колір очей, риси обличчя. Мова спілкування - іспанська. Туристичні райони, та віддалені території виглядають зовсім по різному.

Вулиці поряд з готелем. Виглядають гарно, доглянуті газони, тропічні рослини, поля для гольфу. 

А від'їхавши 20 км від туристичної зони і картинка різко міняється

Транспорт. Більшість домініканців їздять на мопедах.

Автомобіль – це розкіш, яку може собі дозволити заможне населення.

Також на вулицях часто зустрічались американські жовті автобуси без вікон. Вони служать для перевезення обслуговуючого персоналу до готелів.

Домінікана - аграрно-індустріальна країна. Тут вирощують 80-90% всіх фруктів та овочів, які є на планеті. Головною сільськогосподарською культурою є цукрова тростина. Плантації ми бачили скрізь, нагадує наші поля зеленої кукурудзи. Для обробітку використовується ручна праця. Працюють на плантаціях здебільшого гаїтянці (сусідня бідна держава Гаїті), за 5$ вдень. Вдалось продегустувати тростину, смачно, солодко, але не приторно.Рельєф Домініканської республіки надзвичайно різноманітний, є гори і карстові печери. Ми відвідали приватну печеру, яку місцева мешканка випадково знайшла в себе на городі.

Там ще було багато кажанів…Багатий рослинний світ. Більшість рослин, які вирощують в нас в горщиках ростуть просто на вулиці.Навіть паркани роблять з гілок дерева. Їх просто стромляють в землю, і вони проростають. 

Маленькі сільські будинки будують з деревини королівської пальми 

Країна — найбільший експортер какао. Воно росте досить цікаво, на стовбурі дерева

Вживають какао в трьох станах: зелене, висушене і підсмажене.

Кава теж дуже розповсюджена. Домініканці її постійно п’ють, чай тут взагалі не вживають, п’ють щось на зразок чаю, тільки коли хворіють.

Також їдять смажені зерна кави. Досить смачно, не гірко, нагадує наші зернята.Фрукти - дуже різноманітні і дуже смачні.

Намагалась запам’ятати всі назви, але все змішалось де гуава, де гуанавана...

Найбільше смакували манго та папайя. А після смак сподобався в кислючої маракуї.

Також важливою експортною культурою є тютюн. Країна виробляє славнозвісні сигари і сигаріли.

Я не слухала про технології виробництва, бо не палю і не цікавлюсь. Але одненьку сигарілу теж «продегустувала». Солодка, ароматизована, нічого спільного з нашими «смердючими цигарками» (вибачте курці, я не експерт в цьому питанні, але запах сигарет дуже не люблю).

Тваринний світ спостерігали мимохідь

Собачки, точно як у нас)

А так виглядає будиночок термітів

Москіти. До того як ми вийшли за межі готелю, я думала що комарів немає, адже жодного не бачила. Насправді москітів дуже багато, через вологий теплий клімат. Загрози життю вони не становлять, але без репелентів і захисту краще не виходити.Релігія. Більшість вірян-католикикатолики. Ми відвідали Кафедральний собор в м. Ігуей. Basilica Nuestra Señora De La Altagracia 

В середині 

Переїздами між локаціями ми мали час поспілкуватись про реальне життя домініканців. Середня заробітна плата 200-300$. В країні майже відсутній середній клас, великий розрив між багатим та бідним населенням. Вартість пального за 1 літр приблизно 1 $. Дороги в Домінікані платні. В країні дорогі енергоресурси, дорожчі чим в Україні. Електростанції працюють на мазуті. Одразу виникало запитання: «Чому країна, яка має стільки сонячних днів у році, не використовує енергію сонця та вітру», гід відповідав – монополія. Ми часто чули це слово у відповідь на наші запитання.  Діючі електростанції належать одній родині. Аби поставити сонячні батареї пересічним мешканцям необхідно отримати купу дозволів, умови яких нереальні.  Кондиціонер, холодильник – предмети розкоші, доступні тільки людям з більшим достатком. До заможних відносяться люди, які мають більш як 10 голів худоби. В країні добре розвинене скотарство. Хоча ми очікували, що на кожному кроці повинні продавати рибу та морепродукти. Промисловий вилов риби взагалі відсутній. Риба дорога та не дуже доступна для місцевих. М'ясо та молочні продукти продаються на вулиці без холодильників. Вартість м'яса близько 100 грн за кг.Також, розвинена легка промисловість. За рахунок дешевої робочої сили, розмішені швейні виробництва. Відшивають одяг для відомих брендів.

Заможні домініканці намагаються у всьому наслідувати американський спосіб життя. Великі автомобілі, будинки, навіть стиль одягу, як в американських реперів з кліпів. Таких персонажів, яскраво одягнених з купою прикрас, розкутих та привітних ми зустрічали в готелі. Вони дійсно виглядали як американці, тільки під час знайомства дізнавались що насправді перед нами домініканці.

Медицина. Дякувати Богу, нам не довелось випробовувати на собі медичні послуги. За словами гіда, вона дорога, але якісна. Сільські мешканці здебільшого лікуються Мамахуаною (щось на зразок, нашої настоянки, до складу якої входять різні корінці, трави, ром). Багато хто везе цей напій, як сувенір.

Освіта. Є державні та приватні школи. Державні школи надають неякісну освіту. Мали змогу переконатись. В нетуристичних районах, на просте запитання англійською «Скільки це коштує?» більшості складно було відповісти.

Також,не можна не звернути увагу, на велику кількість сміття і пластику. На обочинах доріг, в містечках. І це, за мірками домініканців, вважається досить чисто. Коли говориш про сміття, вони одразу згадують сусідню країну Гаїті. Ось де справжнісіньке пекло. Туди також возять туристів, про те з воєнізованою охороною.

Познайомившись з життям простих жителів, була трохи під враженням. Не давало мені спокою те м'ясо, що продається скрізь просто неба) В мене виникло бажання зазирнути на кухню в готелі, чи дотримується там санітарно-гігієнічних норм. Така нагода мені трапилась. В кав'ярні були відчинені двері на кухню. Трохи зазирнула і заспокоїлась. Весь персонал у формі, шапочках та рукавичках. Візуально - все в порядку. Шкода,що немає в мене мінілабораторії як в Олі Фреймут. Але, оскільки, аптечкою на відпочинку ми жодного разу не користувались, а мій чоловік зацінив ол-інклюзів, ні в чому собі не відмовляв, можна зробити висновки: харчування було якісне, свіже та смачне.

Загалом, екскурсія сподобалась, та залишила багато питань… роздумів…порівнянь…

А тепер, про найяскравіші враження!!!

Окремо хочеться написати про загальну атмосферу в готелі. Персонал привітний та доброзичливий. Туристи з усіх куточків світу, крім азіатів. Люди надзвичайно відкриті та розкомплексовані, всі посміхаються, жартують, роблять компліменти. Деякі туристи дужжже яскраво одягнені, з крейзі-зачісками, багато в стилі Елвіса Преслі. Яскраві сукні з незручними босоніжками (які в нас полюбляли років 10 назад). Відчувався надзвичайно великий контраст з нашим народом. В літаку, коли ми летіли, 90% пасажирів були одягнені в флісові костюми. Ну, ми з чоловіком теж в худяХ, в тренді) А тут, мені здавалось, що я в мексиканському серіалі.Американські пенсіонери поводяться як наші підлітки. Скачуть на хвилях в океані, дуркують, танцюють в коротеньких сукнях, грають в лото, співають в карооке, відриваються по повній. Коли на них дивишся, той старість не страшно зустрічати. Нажаль, наші дідусі й бабусі, далеко не всі можуть таке собі дозволити.Поступово починаєш налаштовуватись на місцеву «маньяну». Готель пропонує багато різних розваг, ігор, шоу. Розважають всіх чудові аніматори.

Та найбільше мені сподобались - колоритні іспанські танці: меренга, бачата, сальса... це було прекрасно! Неймовірна музика та рухи. Місцеві та латиноамериканці від малого до старого просто нереально рухаються. Наші словянські туристи сидять, як зачаровані. Я в перший вечір теж дуже хотіла так танцювати, але соромилась, не вміла. Потім трохи потренувалась на пляжі, і біля басейну (там скрізь і постійно танцюють). А ввечері, пару келихів шампейн, і теж "навчилась" танцювати. Наприкінці відпустки я вже жодних танців не пропускала.

Від'їжджаючи до дому, загадала нове бажання: Тепер хочу дожити до 65+ і мати сили та здоров'я так відриватись зі своїм підстаркуватим кабальєро…

Всім дякую, хто осилив прочитати весь мій допис і нехай ваші мрії теж здійсняться!