Всім привіт. Зайшла почитати.. така ностальгія..ох
Цікаві історії тих хто виїхав. Як у вас з інтеграцією, чи знайшли себе, чи подобається? Як діти?
Ми після місяця окупації їхали полями через боєві, в той момент я думала що готова на будь що аби не там. Перші пів року це просто сльози, зриви і не прийняття.
Потім просто " по течії". А потім.. прийняття.. треба жити тут і зараз.. знову ж через сльози вивчення мови, пошук роботи, нових друзів, хобі. І раптом розуміння що ти вже тут, і ніби як і жалко все кидати. Але!! Якщо мені зараз скажутб додому побіжу без роздумів. Питання чи варто?... Діти вже на стадії все норм, друзі, мова і т.д..
Пост просто послухати