Просто 3 книги

Якось сумно стало в клубі. Тож поділюся своїми не те щоб останніми, але трьома повноцінними книгами, прочитаними за останній час.

Одразу скажу мені сподобалися всі 3. Може в мене проблеми із смаком, а може мені просто рідко вдається сісти нормально почитати та я радію кожній. До речі перші справжні паперові книжки за останні роки. 

1.Майкл Шебон "Місячне сяйво". Це історія однієї родини з дуже непростою ситуацією. Історія подається, як спогади дідуся, який доживає свої останні дні у боротьбі із онкологією. Тому розповідь місцями збивчаста, але це дуже життєво. Він розказує про своє життя єврейського хлопця, який пройшов війну, все своє життя захоплювався технікою, а саме космічною технікою та його шлях до своєї мети. Ця розповідь про пристрасть та любов до єдиної жінки, яка на жаль, хворіла на страшну "душевну" хворобу. Це історія про прийняття нерідної дитини, любов до свого онука. Місцями я не стримувала сліз, бо то було і про мене. Мені сподобалися, може не дуже точні із погляду на історію, факти, але однозначно цікаві з того приводу, що вони замотивували мене пошукати трішки більше інформації після. Наприклад, про амністії для німецьких злочинців, які проектувати жахливу зброю, в обмін на співпрацю або краще сказати працю на Америку після Другої світової війни. Отже, як на мене, це непогана книга, не покинула мене наступного дня. Якісь фрагменти крутяться в голові до сих пір. Якщо хтось читав про Кавалера та Клея Шебона, поділіться враженнями в комментарях, будь ласка.

2. Джон Вільямс "Стоунер". Я очікувала, що це буде важка книга, але ні, вона не важка. Але є щось специфічне в ній. Наприклад, моя знайома, яка купила її для мене та встигла прочитати до того, як доїхала до мене в гості, каже що їй було нудно. Але враховуючи її смаки на фантастику, мені це не дивно. Я люблю розповіді. Так ось це така тиха, спокійна розповідь в якій немає за що зачепитися. Вона як тиха вода йде собі вперед, і коли в книзі йде мова про конфліктну ситуацію - нервуватися не доводиться. А так, ця книга - це історія життя одного хлопця, який, як кажуть, вийшов із низів, та дійшов до своєї вершини, став профессором в університеті. І досить талановитим, можливо місцями видатним, але в силу обставин наче непомітним. Історія кохання, сімейна історія, любов до доньки - дуже-дуже життєво, бо такі тихі трагедії всюди...

3.Гейл Ханімен "З Елеонор Оліфант усе гаразд". 

Я знайшла тут відгук на цю книгу і трохи розчарувалася. Думаю оце фігню замовила. Почала читати - ну по ходу так і є, але знайома каже "супер". Дала спочатку почитати знайомій жіночці, бо на той час щось інше читала сама. І ось коли я вдруге сіла за цю книгу я почала її розуміти краще. Елеонор Оліфант - це жінка з покаліченним життям та долею. Жінка - яка дівчиськом вижила у страшній пожежі, яка стала зручною для оточуючих, оскільки мала вижити далі. Це жінка, яка не має друзів, але має жахливий біль всередині. Несоціалізована. І так людині, яка жила все своє життя жила нормально, яка не стикалася ні з чим схожим, все це може здатися чудирнацьким. Але коли ти сам по життю трохи специфічний і можешь зрозуміти про що йде мова, то тобі лишається тільки дивуватися тому, як чітко автор описує думки та вагання Елеонор. В решті решт, ти розумієш, що з нею все гаразд. Вона розумна, розвинута, мислить критично, в неї є своя вишуканість. Просто вона дуже самотня. Просто їй доводиться пройти в 30 те, що інші проходили в 13,15, 20... Просто вона не жила, вона зкам'яніла від своєї втрати, її пам'ять заблокувала спогади. І я вкотре подумала і це про мене теж.