Птах скорботи і жалю такий величезний і важкий,що здається неможливо витримати його вагу...Але з якоїсь невідомої причини ми все одно витримуємо його. Залишаючись жити, ми все одно витримуємо всю велич скорботи...
Бо за Скорботою завжди є птах Любові, шестикрилий і всюдисущий.Його не видно за Птахом жалю, але він обіймає завжди.І покриває все.Врешті решт, продовжуючись в Житті, ми неминуче зустрічаємось з цим Світлим Птахом...Він омиває наші рани сміхом наших дітей, красою природи, новими квітами, що проростають раптом на вигорілій землі.
Мій Вчитель, Духовна Наставниця подарувала колись такі слова :"Скорбота величезна, але Любов неосяжна". Ними я обіймала себе в ці важкі дні...
Любов неосяжна.Я Вірю так:pray_tone1:
