Прочитане в квітні 2024

1.) Почалося все з книги Селести Інг. Навіть не знаю з чого почати, бо в мені вирує така кількість емоцій після прочитання цієї історії, що аж страшно. Скажемо так ,книга про матір-егоїстку, про те, як важливо розмовляти з дітьми, як важливо пояснювати свої дії, а не вдавати, що життя продовжується і все гаразд. 

Матір своєю поведінкою занапастила долю однієї дитини та ранила своєю байдужістю двох інших. А потім, звісно ж, шкодувала про свої вчинки та було запізно.

Написано гарно, читати цікаво.

2.) Далі була авторка, про яку я раніше ніколи не чула. Та подруга мала примірник її книги, тож дала почитати. 

І знову в центрі подій жінка, яка через своє материнство відчувала себе наче в клітці і не могла реалізуватись як особистість ( та хто їй винен?). Але ця героїня вже не мовчала, а почала діяти. І її таки підтримав чоловік. Хоч спочатку йому взагалі було невтямки, чому дружина так себе поводить. Короче тут егоїстом уже виступав чоловік. 

Книга ніяк не зачепила. Написано якось просто та сухо. Прочитала та й добре)

3.) А далі була книга-розчарування. Бо стільки позитивних відгуків бачила, а мені було нуднувато та якось натягнуто. Хто вбивця, здогадалася десь ще на пів шляху до закінчення читання. Виправило ситуацію хіба те, що автору таки вдалося трохи здивувати мене в кінці. Та все одно це не призвело до Вау-ефекту.

4.) Виправила ситуацію після прочитання попередніх двох історій, книга Євгенії Кузнєцової "Драбина".

Тут уже і посміятися можна було, і відпочити. Герої дуже "живі" та реалістичні. Кожен зі своїм прибабахом, але вони такі всі класні, ті люди. 

Було цікаво спостерігати за тим, як інтроверт мав вживатися зі стількома неординарними особистостями. І так, йому бідному було тяжко, що він аж придбав драбину,   аби дертися нею кожного разу, коли йому було потрібно потрапити до своєї кімнати)) 

Ну а чим це все закінчилося, то треба вже читати! 

5.) Буває й таке, що мене тягнен на сентиментальну прозу, ромкоми. В більшості своїй вони мені не подобаються своїм драматизмом та отими всима охами-вздохамим. Але тут все більш-менш мене влаштувало (можу навіть поставити книзі 2 з 5 чи 3 з 5. А не нуль чи один для прикладу). Було звичайно, пару думок: і нащо то воно мені треба, якщо наперед знаю, чим все скінчиться. Але й не скажу, що книга мене відвертала настільки, щоб покинути та не дочитувати.

Скжу так, кому подобаються ромкоми - читайте. Книга наче не погана. Там і неочікувані повороти сюжету, і таємниці, і кохання як трагедія. Все присутнє. 

6.) В кінці моя душа не втрималася і рука таки потяглася до класики, щоб трохи "перебити" попередню історію. 

Тут можна без слів, бо це один з моїх улюблених авторів, якого іноді хочеться розібрати на цитати. 

Це збіркакороткої прози - оповідань. Але майже після прочитання кожного, можна посидіти разом зі своїми думками та розібрати поведінку того, чи іншого персонажа. Це треба таки мати талант, щоб в 5-10 сторінках встигнути розкрити характер персонажа. Гемінгвей - обожнюю.