Малий бог.

Любов Бурак

ПОДОРОЖНЄ

Маршрутка їхала повільно. Ямкове латання доріг давалося взнаки - швидко не поїдеш, бо то не просто ямки. Присипані снігом, вони стають порталами в світ кювету і травматології. Так що маршрутка котилася собі тихенько. Щоб якнайдалі заїхати в єбєня. Пасажири: хто спав, хто тихенько перешіптувався, хто мовчки дивився на світлові точки ліхтарів і вікон.

По селах уже просинались. Там довго не сплять. В мене на колінах вмостився маленький бог молодої мами. Ну, то видно було здалеку, що - бог. Буває таке. Вертівся, як юла, жував пиріжка і намагався з повним ротом розказати мені, що тато поїхав до Чехії, а дідо з бабою маму б'ють, бо мама не встигає все поробити. І його, Святика, б'ють, бо він вредний і їсть багато.

Вони тікали за річку Горинь до Бабці, Котра Любить Святика. І маму любить. Бо вона - мамина мама. Жінка сумно дивилась то у вікно, то на мене, намагалась зацитькати малого бога. Їй то не вдавалось і вона ще більше марніла. Все намагалась вибачитись за клопіт. І зітхала. Мабуть, постійно думала, чи добре вчинила. Переживала, як житиме і за що.

В маршрутці було людно і тісно. А, коли зайшов піп, місця зовсім не лишилось. Жіночка років шістдесяти встала з сидіння поряд з нами і на нього вмостився піп.Вдячно перехрестив жіночку, підставив їй поцілувати руку і роззирнувся по салону.

Побачив мене і скривився, як середа на п'ятницю. - То твій? - Спитав, киваючи на малого бога. - Угу, - кажу. - Ниплавда! - Сказав малий бог. - Пилізок твій, а я - маминий. - Покайся, - урочисто сказав піп. - Уже. - Що уже? Покаялась? - Так, - кажу. - Треба було наступною їхати... - Не тлеба було, - втрутився малий бог. - Со би я тоді їв, поки до Бабці, Яка Мене Любить, плиїхав? - Бачите, батюшко? - Питаю. - От як тут покаятись, коли в Бозі все продумано. - А за со ви тьотю не любите? - Спиитав малий бог. - За все! - Відчеканив піп. - Її треба сослать в монастир на хліб і воду за те, що вона пише. - Не тлеба! - Сказав малий бог. - З води і хліба пилізки не вийдуть. - Зате дурь з тьоті вийде! - Не вийде!

- А ти звідки знаєш? - Тьотя добла, а ви цорний і недоблий. То вам тлеба сослать лапу, бо ви в лай не влізете. - Святику, так не можна! - Осмикнула малого бога мама. - Ти ж хороший і чемний. Я тебе дуже прошу... - Мама, ти сама казала, со в лаю двелі вузенькі. А дядько глубий! - Святику, то не дядько, то батюшка. Він Богові служить. - Атож, - поважно кивнув піп. - Блехня! Богові служать: Миколай, ангелики, мама і бабця. - Боже! - Ахнула жіночка, котра поступилася місцем попові.

- Со? - спитав у неї малий бог.