Любомир Гузар. Піст як спілкування

"Коли до тебе приходить гість, а ти постановив собі постити, лиши піст, прийми гостя, і не дай йому відчути, що от він їсть, а ти постиш... Їж разом з ним..." Про те що є есенцією посту йдеться у історії із життя Блаженнішого Любомира Гузара.

Скажіть, а як правильно постувати? І що взагалі таке піст? Те, що ми їмо, – це є тільки частина посту… Деякі відмовляють собі в певних стравах чи певній якості страв, аби зберегти фігуру.

Коли людина це робить, то вона робить це з любові до тіла, аби гарно виглядати. Коли ж людина відмовляє собі в певній їжі в піст, вона це саме робить з любові до душі.

Піст – є засобом приборкати певні пристрасті, так би мовити, завести певну дисципліну у своєму житті, аби дати більше уваги духовним вартостям, ніж тілесним. Тим самим ми підносимося духом. Ми доказуємо, що не є рабами їди. Будь-що, від чого ми здержуємося, ставлячи перед цим духовні вартості, – це є піст.

Для нас їда – не байдужа річ… Їда не є сама задля їди. Я можу часто зустрічатися з людьми, спілкуватися, але коли я з ними засідаю до столу, не важливо, що ми їмо, а важливо, що їмо разом. Це дуже важливий момент. Їда – то є не тільки наповнити черево або наїсти багато смачних речей. Їсти разом з кимсь – це значить спілкуватися в дуже особливий, інтимний спосіб.

Пригадую «Графа Монте-Крісто» Олександра Дюма… Граф ніколи не куштував нічого в домі свого ворога.

Пам’ятаю, хтось сказав: «Піст є також тоді, коли ми їмо все, що перед нами поставили», бо є речі, які ми любимо, і є речі, які ми не дуже любимо. Але їсти так, наче тої різниці немає, – це також перемогти свій смак. У час посту деякі люди відмовляють собі також піти в кіно, театр чи взагалі не слухають музику. Тобто є різні форми постити. Головне себе здисциплінувати, не бути залежним.