Леся Утриско :: Художник ( Гумореска) .

Шось сі стало з моїм Йваном...на старість здуріло,

Малювати каже буде- фарби захотіло.

Бо ціле житє не знав, жи він є художник,

Згребло гроші всі, шо мало, пішло у ларочок.

Накупило того всього... вочи сі розбігли,

Таке туто кольорове, жи коти сі збігли.

Вийшов рано на подвірє, вимив чисто лавку,

Став подвірє прикрашати...в театрі заставка.

Ше таке подвірє моє ніколи не було,

Знимку тихо я м зробила, аби не забули.

Добравсі мій художник на кінец до мене:

- Мий Касуню чисто коси, пусти по ремЕни.*

Я сі мию, ноги брию, під пахами тоже-

Тепер буду, як модель- най ми Бог поможе.

Поки я сі чепурила, вінок закладала,

Мій Іван усьо зладив- я м сі занезнала.

Квітами всьо так прибрав- як вінки на гробі,

Навіть сало й самогонку помістив на лаві.

Хліба врізав, жи м пекла, нині, на снідані

І вмостив сі малювати зи самого рані.

Вийшла м з хати, як та пава... в вишитій сорочці,

А Іван ми каже- Скинь!

Застели на бочці. -Йой Іване!

Та я гола, побійсі ти Бога,

Та й дорога дуже близько, де ходит худоба.

А він каже, жи інаше картини не буде, Йому десь, шо люди скажут, він і так мі любит.

Знялам всьо- сиджу, як мавка...в чім мати родила,

Встиду купа, та терплю... небогу м прикрила.

Так їм Йвану позувала майже до обіду:

Ноги мліли, хрибет пік і бомки* ми їли.

Як Іван то всьо скінчив- скінчилисі муки,

Як ми то всьо показав- заламала м руки.

- Шо ти, дітьку, малював? Мене, чи горівку?

Я терпіла такі муки , аж ми змокла чівка*.

А вно каже- Дурна бабо, шо ти розумієш?!

Я художник, а не ти, не кричи, не смієш.

Юш сі моє позувані на вічно скінчило:

Світ ми в очах потемнів, життє ми не миле.

Їч Іване своє сало і пий самогонку,

Я тепер тобі покажу, за ту проблемоньку.

Будеш ти тепер, Іване, мене малювати,

А як ні, то забирайсі із моєї хати.