Історична казка "на злобу дня"

Дівчатка, привіт усім. Вирішила піддати оптимізму в ці нелегкі часи. Звісно, не до сміху зараз, але хоч трохи відволіктися іноді треба. Отож

[Історична казка][Barbariska88]

В не дуже далекій країні жили собі оркостанці, чи то люди, чи не зовсім, недолугі створіння, коротше. Жили собі, ростили липи та берези, щоб було з чого лапті плести, пили самогонне зілля, від якого просиналося в них потужне хмільне “чувство” до оркостанії-матушки, копали сортіри на городах, - загалом, розважалися, як могли.І було в них божисько місцеве - плюгаве, миршаве одоробло, полюбляло діточок у пузика цілувати і дебільні жарти жартувати.І мріялось тому божиську темними ночами у підземному палаці, що воно вже не божисько місцеве, а володар всесвіту. Але всесвіт чогось не хтів мати його за володаря. І доводилося божиську правити оркостанцями.Спочатку, коли божисько ще було звичайним оркостанцем, і дірвалося до влади, інші оркостанці ще вміли користуватися своїми мізками, сперечалися, мали свою думку і намагалися її привселюдно виказувати. Не подобалося то божиськові, бо тими, хто вміє мізками користуватися, не дуже й поволодарюєш.І придумало божисько спосіб зупинити користування мізками - гіпнотичну путіганду. І стала путіганда цілими десятиліттями впливати на мізки нещасних оркостанців. Мізки руйнувалися, очі переставали бачити дійсність, вуха переставали чути правду, і стали оркостанці повторювати за божиськом все, що воно казало. Що, мовляв, увесь всесвіт заздрить славетним оркостанцям, бо живуть вони незрівнянно краще за всіх. Що боїться їх всесвіт страшним страхом, бо вони надпотужні і в їхнього великого божиська (Слава божиську! - волала путіганда в голові кожного оркостанця) є страшний магічний дрин.І от, коли в більшої більшості оркостанців мізки стухли і очі згасли, спаплюжені путігандою, божиськові стало нудно. А що, володарювати над тупим стадом таке собі заняття: ні інтересу, ні задоволення.Потряхуючи магічним дрином, божисько кинуло оком праворуч. Там були горді маленькоокі мешканці великої аліекспресії. Їх було дуже багато, і в них вже був свій володар. Зиркнуло тоді божисько ліворуч. Там були величні (нікчемні - послужливо переклала путіганда) народи Юропії зі своїми заморськими партнерами (діндоси - презирливо рохкала путіганда).І тих, й інших божисько ненавиділо, бо вони мали нахабство жити добре та ще й без володарів.Між його оркостанським хазяйством і Юропією розкинулася Вільна Країна, народ якої волів усе тісніше співпрацювати з юропейцями. Але то було всупереч божиськовим планам, бо в нього вже давно капала слина на Вільну Країну, і так воно хтіло стати над тим народом, що в нього зубовний скрегіт приключився.І подумало божисько : зараз швиденько захоплю цю Вільну Країну і буду там панувати. Упавши до екстазу від тої думки, божисько повеліло оркостанцям напасти на Вільну Країну й захопити її за три дні.Путіганда кинула клич на весь оркостан, і відізвались найвідбитіші особини, і пішли війною на Вільну Країну.Божисько в своєму підземному палаці почало готуватися до святкування, очікуючи на звістку про побєду. Але натомість до божиська прибіг начальник воюючих.- Тре, - каже, - ще оркостанців, бо ті вже закінчилися.Тут сталася велика халепа і більше бажаючих воювати не знайшлося. Тоді божисько почало волати, що сатанинська юропія і кляті заморські діндоси хотять знищити великий оркостан, і тому оркостанці мають кинути копати сортири і плести лапті, а зобов’язані стати на захист родіни. Але не всі, звісно, а лише трошки, частічно, так би мовити. Для того була вигадана спеціальна назва, і всіх новонабраних вояків назвало божисько частічно мобілізованими, чмобіками, тобто.Щоправда, захисники Вільної Країни зрозуміли цю назву по-своєму, і заходилися чмобіків на своїй землі пакувати в чорні пакети частічно: кому руку недокладуть у пакет, кому - ногу, а кому і вовсє голову. Розфасовані під героїчні пісні вільнокраїнців, чмобіки верталися додому, щоб повідомити всьому оркостану про бойових комарів, гусей і “катів катов”, які б’ються за кожний метр вільнокраїнської землі.Отак воювали, воювали чмобіки, верталися додому фасовані по чорних пакетах, і не було в них більше сечі терпіти ці пекельні борошна.І закінчилися нефасовані оркостанці у божиська. “Йой, - подумало воно, - в мене ж іще бабИ зосталися! Їх воювати відправлю! “Але забуло божисько, що оркостанські бабИ готові віддати все, окрім своїх “калин”, шуб, пельменів і життів. І повстало колективне бабисько, а це, потрібно сказати, страшна сила, і прийшло до підземного палацу, і сталася епічна битва між божиськом і бабиськом, і перемогло бабисько, і на цьому заспокоїлось. Бо вже ніхто не погонить його в страшну Вільну Країну битися з бойовими гусями й комарями, сатанинською силою.А оскільки фасовані оркостанці чогось не хтіли розмножуватися, а нефасованих не лишилося, то згодом вимерли бабИ і зник оркостан із земної мапи.І зажила Вільна Країна вільно дихаючи, і разом з Юропією і Заморськими Партнерами святкувала це три дні і три ночі.