...

Жили-були на світі звичайні чоловік і дружина. Звали дружину Олена, чоловіка Іваном.

Повертався чоловік з роботи, в крісло біля телевізора сідав, газету читав. Дружина його, Олена, вечерю готувала.

Подавала чоловікові вечерю і бурчала, що по дому він нічого путнього не робить, грошей мало заробляє. Івана дратувало бурчання дружини.

Але грубістю він їй не відповідав, лише думав про себе: «Сама лахудра неохайна, а ще вказує. Коли одружився тільки, зовсім іншою була - гарною, лагідною ». Одного разу, коли бурчала дружина зажадала, щоб Іван сміття виніс, він, з небажанням відірвавшись від телевізора, пішов на двір. Повертаючись, зупинився біля дверей будинку і подумки звернувся до Бога: - Боже мій, Боже мій! Нескладне життя у мене склалося. Невже вік мені весь свій коротати з такою дружиною буркотливою та некрасивою? Це ж не життя, а муки суцільні.

І раптом почув Іван тихий голос Божий: - Біді твоїй, син Мій, допомогти Я зміг би: прекрасну богиню тобі в дружини дати, але якщо сусіди зміни раптові у долі твоїй побачать, в здивування велике прийдуть. Давай зробимо так: твою дружину Я буду поступово змінювати, вселяти в неї богині дух і зовнішність покращувати. Але тільки ти запам'ятай, якщо хочеш жити з богинею, життя і твоя гідною богині стати повинна. - Дякую, Боже. Життя своє будь-який чоловік заради богині може поміняти. Скажи мені тільки: зміни коли почнеш з моєю дружиною творити? - Злегка Я зміню її прямо зараз. І з кожною хвилиною буду її на краще міняти. Увійшов в свій будинок Іван, сів у крісло, взяв газету і телевізор знов включив. Та тільки не читається йому, не дивиться кіно. Кортить поглянути - ну хоч трохи змінюється його дружина? Він встав, відкрив двері в кухню, плечем сперся об одвірок і став уважно розглядати свою дружину. До нього спиною вона стояла, посуд мила, що після вечері залишилася.

Олена раптом відчула погляд і повернулася до дверей. Їх погляди зустрілися. Іван розглядав дружину і думав: «Ні, змін ніяких в моїй дружині не відбувається».

Олена, бачачи незвичайну увагу чоловіка і нічого не розуміючи, раптом волосся своє поправила, рум'янець спалахнув на щоках, коли запитала: - Що ти, Іване, так дивишся на мене уважно? Чоловік не придумав, що сказати, зніяковівши сам, раптом вимовив: - Тобі посуд, можливо, допомогти помити? Подумав чомусь я ... - Посуд? Мені допомогти? - Тихо перепитала здивована дружина, знімаючи забруднений фартух, - так я її вже помила. «Ну, треба ж, як на очах змінюється вона, - Іван подумав, - покращала раптом». І став посуд витирати. На другий день після роботи з нетерпінням додому поспішав Іван.

Ох, не терпілося подивитися йому, як поступово в богиню перетворюють його буркотливу дружину. «А раптом вже богині багато стало в ній? А я як і раніше ніяк не змінився. Про всяк випадок, прикуплю-но я квітів, щоб в бруд обличчям перед богинею не вдарити ». Відкрилися в будинку двері, і розгубився заворожений Іван. Перед ним Олена стояла в сукні вихідному, тому самому, що купив він рік тому. Зачіска акуратна і стрічка у волоссі. Він розгубився і ніяково простягнув квіти, не відриваючи погляду від Олени.

Вона квіти взяла і охнула злегка, вії опустивши, зашарілася. «Ох, які прекрасні у богинь вії! Як лагідний їх характер! Як незвичайна внутрішня краса і зовнішність! ». І зойкнув в свою чергу Іван, побачивши стіл з приладами, що з сервізу, і дві свічки горіли на столі, і два келихи, і їжа ароматами божественними захоплювала.

Коли за стіл він сів, навпроти дружина Олена теж сіла, але раптом підхопилася, кажучи: - Прости, я телевізор для тебе включити забула, а ось газети свіжі тобі придбала. - Не треба телевізора, газети теж мені не хочеться читати, все про одне й те ж в них, - Іван відповів щиро, - ти краще розкажи, як день суботній, завтрашній хотіла б провести?

Зовсім сторопівши, Олена перепитала: - А ти? - Так два квитки в театр з нагоди для нас купив. Але днем, можливо, погодишся ти пройтися по магазинах. Раз нам театр доведеться відвідати, так треба в магазин зайти спочатку і сукню для театру для тебе гідну купити. Мало не бовкнув Іван заповітні слова: «сукню, гідну богині», зніяковів, на неї глянув і знову охнув. Перед ним сиділа за столом богиня.

Обличчя її сяяло щастям, і очі блищали. «О Боже, як прекрасні все-таки богині! А якщо гарнішає з кожним днем вона, чи зумію я гідним бути богині? - Думав Іван, і раптом, як блискавка його пронизала думка, - Треба встигнути! Встигнути, поки богиня поруч. Треба просити її і благати дитину від мене народити. Дитина буде від мене і від найгарнішою богині ».

- Про що задумався, Іван, бо хвилювання бачу на твоєму обличчі? - Олена запитала чоловіка. А він сидів схвильований, не знаючи, як сказати. І жарт - просити дитину у богині?! Такий подарунок Бог йому не обіцяв. Не знав, як про своє бажання сказати Іван, і встав, скатерку мнучи, і вимовив, червоніючи: - Не знаю ... Чи можна ... Але я ... сказати хотів ... Давно ... Так, я хочу дитину від тебе, прекрасна богиня.

Вона, Олена до Івана-чоловіка, підійшла. З очей, наповнених любов'ю, щаслива сльоза на щоку червону скотилася. І на плече Івану руку поклала, диханням пекучим обпекла. «Ах, ніч була! Ах, цей ранок! Цей день! О, яке прекрасне життя з богинею! »- Думав Іван, другого внука на прогулянку одягаючи.