Дідусь

Хочу розповісти про свого дідуся, якому в цьому році було 85 років. Він провів дитинство у дуже важкі часи - голод, війна, знову голод...

Дідусь у зимові вечори почав нотувати спогади і я допомогла надрукувати 4 збірники, дідусь був щасливим і роздавав всім односельчанам.

"Прізвище Семенюк нашій родині «присвоїли» після революції 1917 року. До цього часу ми мали прізвище Вернигора - це були здорові люди козацького походження, як і більшість петрашівчан. Мій дід Семенюк (Вернигора) Созон був великим майстром по дереву, що дуже цінувалося в селі. Він займався будівельними роботами, виготовляв вози, сани і все, що необхідно для сільськогосподарських потреб. Мав талант виготовляти музичні інструменти - сопілку, балалайку, цимбали. Досконало грав на них і добре співав.Все це неабияк пригодилося моєму дідові, коли він у 1912 році поїхав на заробітки до Аргентини. Спочатку господарі взяли його обробляти баштан, а коли побачили, що він виготовив балалайку і цимбали, вправно грає на них і співає, то відправили на фабрику музичних інструментів. Два роки дід Созон працював в столиці Аргентини, а потім вирушив в Петрашівку забрати до себе сім’ю. Та в 1914 році розпочалася Перша світова війна і дідові не вдалося повернутись за кордон.Батько мій, Семенюк Лука Созонович, перейняв від мого діда майстерність по дереву; він також вмів виготовляти музичні інструменти, грав на них і співав разом із дружиною Параскою Сидорівною українські народні пісні та пісні на слова Т.Шевченка. Займався батько і бджолярством.Росло нас у сім’ї четверо - три брати і сестра. В родині була зразкова дисципліна, батьки наполягали, щоб ми вчилися читати і писати ще до відвідування школи. Довгими зимовими вечорами мама вголос читала нам книжки, батько часто брав балалайку чи сопілку, грав, а ми танцювали та співали. Всі ми (хлопці) засвоїли столярну справу, а я з ранніх років полюбив роботу на пасіці, і до цих пір займаюся і столярною роботою і бджільництвом.В 1951 році мене призвали в армію. На той час я мав середню освіту і спеціальність залізничника, мав досвід роботи з колективом. Тому мене направили на навчання у школу молодших командирів. По закінченню школи мені присвоїли звання сержанта і посаду командира танку.

За неповних чотири роки служби в армії пройшов шлях від командира танку до командира взводу і старшини роти, був беззмінним секретарем комсомольської організації. Після демобілізації приїхав у рідне село Петрашівку. Працював учителем трудового навчання у місцевій школі, головою села, секретарем парторганізації. Маю спеціальність агронома та багато спеціальностей «для села і для життя». Та найбільше ціную вміння і навички столяра і пасічника, що перейняв від своїх батька і діда.Вийшов на пенсію в 60 років з трудовим стажем 48 років.Маю державні нагороди і грамоти.Разом із дружиною Олександрою Юхимівною (колишньою учителькою місцевої школи) виростив двох дочок. Маю дві онуки і правнука. Мої найбільші здобутки і винагороди - це моя родина - від прадавнього коріння до нинішнього молодого покоління."

Дідусь все життя займається бджолярством, сміється, що бджоли дарують довголіття і здоров"я.