#нове_життя
Поява дитини з інвалідністю повністю змінює наше життя. Воно стає ні кращим, ні гіршим. Воно просто стає іншим.
Перші роки життя з дитиною, яка має інвалідність відкинуть Вас далеко назад. В професійному плані. В особистому. У всьому. Вам здаватиметься спочатку, що Ви нічого не знаєте і не розумієте. Всі думки крутитимуться лише навколо одного питання - що робити аби моя дитина була така, як всі? Здорова.
Вам здаватиметься, що Ви нічого не встигаєте. Все переросте у один непорушний, немов стіна режим. Де зміна хоча б одного елемента може зруйнувати всю конструкцію. Але це минеться. І з часом Вам навпаки стане легше, адже навіть розбудивши Вас вночі - Ви знатимете план дій.
Ви почуватиметесь одинокими перебуваючи навіть в багатолюдному місці. Адже переповнятимуть емоції, що ніхто Вас не розуміє. Вам захочеться кричати про це на весь світ. І кожного разу за Вашою усмішкою всередині ховатиметься невиносимий біль душі, яка плаче. Але з часом стане легше. Тому що Ви розумітемете заради кого Ви щодня прокидаєтесь і лягаєте спати. Одна людина не зможе змінити увесь світ, але зможе змінити Вас назавжди.
У Вас відбудеться переоцінка цінностей. Ви навчитеся розуміти більше, бачити більше, цінити більше. Радіти тому, що інші не надають значення.
Ніхто не каже, що буде легко. Будуть випробування. В особистому плані, сімейному, соціальному. І щоразу відсвіватимуться ті, кому з Вами не по дорозі. Вам буде важко відпускати їх. Але не зробивши цього Ви не зможете впевнено іти далі. А Ви вже знаєте, що хочете саме ВИ. І НІХТО не повинен збивати Вас з Вашої ж дороги.
Вам доведеться освоювати нові професії.Знайомитись з новими людьми.Ви навіть не уявляєте скількох хороших людей Ви ще зустрінете.А в скількох людях Ви розчаруєтеся...
Ви зіштовхнетеся з неймовірною жорстокістю, апатією. Вам будуть говорити залишити все. Зупинитись.Що "не варта шкура вичинки"...Це все спочатку викликатиме болючі рани. А після уже зіштовхнеться з "грубим щитом", на який перетвориться Ваша особистість після років загрубівших слідів від ран. Ви ще усе чутимете, але це уже Вас не зупинятиме...
Одного разу день перетвориться у місяць, місяць у рік і прийде час, коли Вам здаватиметься, що все змінюється з шаленою швидкістю і лише Ви стоїте на місці. Насправді за цей час Ви зрозуміли більше, ніж дехто за все своє життя.
Дитина, поява якої спочатку повністю спустошила і зруйнувала - збудує уже з Вас нову особистість. Ви будете зшиті разом силою волі, терпінням, надією і безмежною вірою у краще.
Там де розбиваються мрії народиться любов...Ви і будете тією любов'ю, якій не страшні жодні випробування.
Для Бога наймиліші !
Хтось називає їх завадою у домі,каліками, чи тягарем важким .Шукаючи підтвердження вагомі,що рідні тільки мучаться із ним.
Хтось каже :"Чому ГОсподь їх тримає?Вони ж неповноцінні між людьми.Чому на небеса не забирає?Щоб рідні не вмивалися слізьми?"
Та все не так! Ці люди - чиїсь діти!І для батьків - дорожчі за кришталь.Хоч важко, та уміють їх глядіти,сховавши сльози за тонку вуаль.
Ці люди ,наче рідкісне каміння,що потребує часу і зусиль .А для батьків найменше їхнє вміння ,мов перемога човника між хвиль .
Батьки їх люблять, з трепетом леліють,і доглядають віддано щодня.І з вірою у Бога тільки мріють,одужало щоб їхнє пташеня.
Гадаємо,вони не розуміють,хто поруч,хто піклується про них.Бо ж пояснити ,розказати не уміютьу результаті немочей земних .
Та все вони прекрасно відчувають,хоч міміка і жести геть мовчать,глибоко в серці сльози витирають,від ран душевних подумки кричать .
А що ж Господь? Чому Він їх покинув?Не зглянеться ,здоров'я їм не дасть?Чому батькам таку біду накинув?Над цілим світом він тримає власть.
Бо любить тих батьків Владика світу,тому випробування земні дав .Дотримавшись без нарікань Його завіту,у Царстві буде той,хто на землі упав.
А ті нещасні, немічні, нужденні,які з утроби з вадами живуть ,тілесні муки терплять повсякденні ,одразу в Царство Боже попадуть.
Ці немічні - для Бога наймиліші .І нагороду в Небесах знайдуть.Бо душі їхні чисті ,найсвятіші ,тернистую пройшли земную путь !