Я любитель поезії.) Але цей вірш в мене на особливому місці. Можливо тому, що я декламувала його з коханою мені на той час людиною багааааато років тому під час нашої театральної вистави. Почуття пройшли, вірш залишився, емоції теж :) І так:
Микола ВІНГРАНОВСЬКИЙ
* * *
Це ти? Це ти. Спасибі… Я журюсь.
Проходь. Сідай. У дні оці і ночі
Вчорашніми очима я дивлюсь
В твої сьогоднішні передвечірні очі.
Чим ти збентежена?.. Оце я тут живу.
Отут я видумав себе й тебе для тебе.
Отут я серце виняньчив для неба,
Не знаючи тоді, що небом назову.
Тепер послухай: з нашого жалю
Тепер залишились одні слабкі півзвуки.
Любові нашої обличчя не люблю.
ЇЇ обличчя — то обличчя муки…
Кажу ж, кажу ж у звітреному сні
У зимі, в осені, у літі, у весні:
Весною, літом, восени, зимою
Дві білих пісні рук твоїх зі мною.
Ти — ранок мій, ти — південь мій і вечір,
Ти — ніч моя…
Хоч все на світі — втеча!
Rosya 16 августа 2016, 11:06
Дуже гарний вірш.
Svetik_K 22 августа 2016, 22:46
супер! Стащила)
TassZ 21 апреля 2017, 15:06
Гарний вірш. Я раніше теж і читала і пам'ятала, а тепер... З сучасних-як вам Надія Ковалюк? Її творчість трохи схожа на Ліну Костенко, але більшість любовна лірика
TassZ 21 апреля 2017, 15:07
От і третя зима,
як тебе чужина
каруселлю доріг закрутила...
Я уже не сама,
але ти в моїх снах
оживаєш, і в цім моя сила.
Ти приносиш теплО,
навіть в ніч крижану
пахнуть літом вуста твої віщі.
Я тебе не кляну,
я тебе не жену,
ти - частинка усіх моїх вІршів.
В кожній крапці моїй,
в кожній комі,
в тире...
Не кажи, що забула, не треба...
Я тримаю тебе,
я ховаю тебе
в потаємних кутках свого неба.
І не знає ніхто,
як крізь пальці доріг
емігрують думки мої й вІрші,
щоб зігріти твій світ
там, де падає сніг
на межу, довжиною у вічність.
Надя Ковалюк
Lifeline 21 апреля 2017, 17:48
Дуже красиво, дякую!