Рік української літератури
ПЕРШИЙ ЖМУТОК
(1886-1893)
I. «По довгім, важкім отупінню…»
По довгім, важкім отупінню
Знов тріскає хвиля пісень,
Неначе з-під попелу разом
Язиками блимне огень.
Що щастям, спокоєм здавалось,
Те попелу тепла верства;
Під нею жаги і любові
Не згасла ще іскра жива.
Незгасла ще, тліла, ятрилась
Помимо сліз моїх роси;
Та вітер повіяв і попіл розвіяв -
Тепер ти огонь той згаси!
Ні, годі! Не буду гасити!
Най бухає грішний огень!
І серце най рветься, та вільно най ллється
Бурливая хвиля пісень!
ДРУГИЙ ЖМУТОК
(1895)
IX. «Чому не смієшся ніколи…»
Чому не смієшся ніколи?
Чи в твойому серці зима,
І горе зморозило душу,
Що сміху у горлі нема?
Чому не смієшся ніколи?
Чи, може, лежить який гріх
Великий на твоїм сумлінні
І здавлює радісний сміх?
Лежить якийсь смуток таємний
На твоїм чудовім чолі,
І усміх твій - наче під осінь
Всміхається сонце у млі.
ТРЕТІЙ ЖМУТОК(1896)
XX. «Отсей маленький інструмент…»
Отсей маленький інструмент,
Холодний та блискучий…
Один кивок… один момент…
І крові ключ кипучий…
Легенький крик… безсильний шепт,
А там - поклін покірний,
-Отсе весь лік, отсе рецепт
На весь мій біль безмірний.
В отсей маленький інструмент
Кладу маленьку кулю
І замість любки на момент
Його до серця тулю.
Один кивок… легенький гук,
Неначе свічка здута,
І він з моїх упаде рук,
І з мене спадуть пута.
Один момент - хіба ж се гріх?
І пощо так страждати?
Марний комар, пустий горіх,
Та й пощо заважати?
Ядро завмерло - геть марну,
Порожнюю лушпину!
Один кивок! За мить одну
Навіки я спочину.
ПЕРЕДМОВА Герой отсих віршів той, що в них виявляє своє «я», небіжчик. Був се чоловік слабої волі та буйної фантазії, з глибоким чуттям, та мало спосібний до практичного життя. Доля звичайно кепкує над такими людьми. Здається, що сил, спосібності, охоти до праці у них багато, а проте вони ніколи нічого путнього не зроблять, ні на що велике не зважуться, нічого в житті не доб’ються. Самі їх пориви не видні для постороннього ока, хоч безмірно болючі для них самих. Оттим-то, вичерпавши сили в таких поривах, вони звичайно застрявають десь у якімсь темнім куті суспільного життя і токанять день поза день, заважають собі й другим. Герой отсих віршів скінчив трохи щасливіше: раз у своїм житті здобувся на рішучий крок і пустив собі кульку в лоб. Причина сеї несподіваної рішучості нікому не була звісна, бо наш бідний приятель не мав звичаю нікому говорити про свою особу, про свої плани, надії або терпіння. Тільки в кілька місяців по його смерті припадком дістався мені в руки його дневник - пом’ятий та поплямлений зшиток, писаний прихапцем, ночами. Я неохітно взявся читати його і довго мучився, поки дочитав до кінця. Дневник писаний був безладно; були се переважно ліричні оклики, зітхання, прокляття та бичування себе самого, а оповідання про факти дуже мало. Я вирозумів лиш стільки, що небіжчик влюбився був у якусь панночку, дістав від неї коша (видно, розумна панночка була, знала, який муж їй непотрібний), а потім мучився своєю любов’ю довгі літа, поки його улюблена не вийшла заміж. Тоді він покінчив з собою. Виміркувавши отсю фактичну основу дневника, я почав уважніше прочитувати поодинокі його частини. Багато там було недотепної мазанини, багато немудрого філософування та незрозумілих докорів,- та серед тої полови попадалися місця, повні сили і виразу безпосереднього чуття, місця такі, в котрих мій покійний приятель, хоч загалом не сильний у прозі, видобував із своєї душі правдиво поетичні тони. Отсі місця робили на мене сильне враження. Вдумуючися в ситуацію, в духовий настрій автора дневника, я пробував передати ті місця віршованою мовою і пускаю їх отсе в світ.Пощо? Чи варто було трудитися, щоб пустити в світ пару жмутків зів’ялого листя, вкинути в круговорот нашого сучасного життя кілька крапель, затроєних песимізмом, а радше безнадійністю, розпукою та безрадністю? У нас і без того сього добра так багато! Та хто його знає,- думалось мені,- може, се горе таке, як віспа, котру лічиться вщіплюванням віспи? Може, образ мук і горя хорої душі вздоровить деяку хору душу в нашій суспільності? Мені пригадався Гетевий Вертер, і пригадалися ті слова, які Гете написав на екземплярі сеї своєї книги, посилаючи її одному свойому знайомому. З тими словами і я подаю отсі вірші нашому молодому поколінню: Sei ein Mann und folge mir nicht nach! (Будь мужньою людиною і не йди моїм слідом! (нім.).
le313 22 августа 2020, 00:12
Оцініть книжку за п'ятибальною шкалою, де:
5 — книга вразила, залишила глибокий слід, обов'язкова до прочитання);
4 – нормальна книжка, варта вашої уваги, якісний продукт;
3 — досить посередня книга: читається нормально, але як прийшла, так і пішла, безслідно;
2 – ледве змусила/змусив себе дочитати;
1 — жахлива книга, не змогла/зміг прочитати більше кількох сторінок(.
le313 24 августа 2020, 23:10
4. Бо зовсім не зрозумілі мені теперішній такі душевні муки. На щастя.
le313 22 августа 2020, 00:13
Моє загальне враження від книжки
le313 24 августа 2020, 23:18
Весь час думала про те, чи цю збірку пропонують читати школярам і як на емоційних підлітків така поезія впливає :thinking:
le313 22 августа 2020, 00:13
Поезії зі збірки, якими хочеться поділиися
le313 24 августа 2020, 22:47
VII. «Не можу жить, не можу згинуть…»
Не можу жить, не можу згинуть,
Нести не можу ні покинуть
Проклятий сей життя тягар!
Ходжу самотній між юрбою
І сам погорджую собою…
Ох, коб останній впав удар!
Не жаль мені життя ні світа,
Не жаль, що марно кращі літа
У горі й праці протекли.
Пропало все! Та й що ж? Пропало!
А що ж передо мною стало?
Безодня, повна тьми і мли.
Зневіривсь я в ті ярма й шлиї,
Що тягну, мов той віл на шиї,
Отсе вже більш як двадцять літ -
Зовсім як хлопчик той, сарака,
Прутком по бистрій хвилі швяка,-
Чи з того є на хвилях слід?
Даремно биться, працювати,
І сподіваться, і бажати!
Пропала сила вся моя.
Лиш чорних мар гуляє зграя
І резигнація безкрая
Засіла в серці, як змія.
le313 24 августа 2020, 22:50
X. « Надходить ніч. Боюсь я тої ночі!..»
Надходить ніч. Боюсь я тої ночі!
Коли довкола світ увесь засне,
Я тільки сам замкнуть не можу очі:
Загиб спокій, і сон мина мене.
Я сам сиджу і риюсь в своїй рані,
І плачу й тужу, плачу і клену,
І мрії всі летять, біжать, мов п’яні,
До неї! Бачать лиш її одну.
І бачиться, що з мріями отими
Й душа моя летить із тіла геть;
І щось, немов крилаті серафими,
Несе її - і чую я їх лет.
До мене ж безграничная тривога,
Бліда розпука підсідає вмить,
І чорні думи, мов з фортуни рога,
На мене ллє, щоб світ мені затьмить.
І бачиться, що я в якійсь безодні,
Де холод, слизь і вітер, темно скрізь,
І виють звірі, люті та голодні,
І стогне бір, і гіллям б’ється ліс.
Ось на розпутті я стою пустому
І весь тремчу, гадюка серце ссе,
Не видно шляху, тільки голос грому
Якусь погрозу дикую несе.
І я безсильний, хорий, і утома,
Мов млинове каміння, тисне грудь,-
Бездомний - я бажав би бути дома,
В теплі бажав би, в щасті відітхнуть.
Я, що так довго, гаряче кохаю
І за любов знайшов погорду й глум,
Бажаю хоч на хвилю бути в раю,
Обнять тебе, ціль моїх мрій і дум.
Обнять тебе, до серця пригорнути,
Із твоїх уст солодкий нектар пить,
В твоїх очах душею потонути,
В твоїх обіймах згинуть і ожить.
Та дощ січе, скрипить обмокле гілля,
Вихри ревуть: «Дарма! Дарма! Дарма!»
І заревло скажене божевілля
У серці: «Ні! Чи ж виходу нема?
Ні! Мусить буть! Не хочу погибати,
Не знавши хоч на хвилечку її!
Хоч би прийшлось і чорту душу дати,
А сповняться бажання всі мої!»
І чую, як при тих словах із мене
Обпало щось, мов листя, мов краса,
А щось влилося темне і студене,-
Се віра в чорта, віра в чудеса.
le313 24 августа 2020, 23:08
ЕПІЛОГ
Розвійтеся з вітром, листочки зів’ялі,
Розвійтесь, як тихе зітхання!
Незгоєні рани, невтишені жалі,
Завмерлеє в серці кохання.
В зів’ялих листочках хто може вгадати
Красу всю зеленого гаю?
Хто взнає, який я чуття скарб багатий
В ті вбогії вірші вкладаю?
Ті скарби найкращі душі молодої
Розтративши марно, без тями,
Жебрак одинокий, назустріч недолі
Піду я сумними стежками.
le313 22 августа 2020, 00:16
Про свої стосунки із Франком розкажіть розгорнуто в окремому дописі #мій_Франко або коротко у цій гілці
le313 24 августа 2020, 23:23
Дуже добре пам'ятаю, як вчителька літератури позичила мені почитати "Перехресні стежки" і у якому захваті від книжки я була. Після школи читала їх ще раз. І "Сойчине крило" чомусь врізалось у пам'ять (читала у збірці любовних творів різних українських авторів дорогою у Запоріжжя). З поезії добре пам'ятається те, що поклали на музику. Загалом Франко для мене ще одна незвідана планета.
Olga08 22 августа 2020, 13:34 1
Дякую Вам, за цікаві пізнавальні дописи:hugging::rose::cherries:
Я ще поки слабенько знайома з творами Франка, так лише шкільна програма та дитячі(хоча вони такі дитячі, як і казки Андерсона:smirk:). Збираюсь взяти Франко від А до Я, але ж знову не для себе для дітей більше:grin:
le313 22 августа 2020, 13:53 1
:gift_heart: будь ласка! Також мрію зібрати серію від А до Я. Дуже влучно про дитячі казки :laughing: Відкриваю для себе авторів разом із дописами. Так гарно, що можна поговорити з однодумцями, а заодно відкрити для себе багато нового. Взаємно дякую Вам за цікаві, корисні, українські! дописи. :sunflower: