Про вічне
Коли я буду навіть сивою, і життя моє піде мрякою, а для тебе буду красивою, а для когось, може, й ніякою. А для когось лихою, впертою, ще для когось відьмою, коброю. А між іншим, якщо відверто, то була я дурною і доброю. Безборонною, несинхронною ні з теоріями, ні з практиками. і боліла в мене іронія всіма ліктиками й галактиками. І не знало міщанське кодло, коли я захлиналась лихом, що душа між люди виходила забинтована білим сміхом. І в житті, як на полі мінному, я просила в цьому сторіччі хоч би той магазинний мінімум: — Люди, будьте взаємно ввічливі! — і якби на те моя воля, написала б я скрізь курсивами: — Так багато на світі горя, люди, будьте взаємно красивими!
Про нові початки
Ще вчора була я висока, як вежа.
Здаться ще трохи - дiстану зенiт.
I раптом, як вибух, - обвал пожежа.
Розтрощений камнь - уже не гранiт.
Руйновище вiри, i розпач, i розпач!
Пiд попелом смутку похований шлях.
Зажуренi друзi сахнулися врозтiч.
Посiяне слово не сходить в полях.
На те й погорльцi, - будуeмо хатку.
Над хаткою небо. А знов голубе.
Найвище умiння - почати спочатку
життя, розумiння, дорогу, себе...
Про життя
Життя іде і все без коректур.
І час летить, не стишує галопу.
Давно нема маркізи Помпадур,
І ми живем уже після потопу.
Не знаю я, що буде після нас,
в які природа убереться шати.
Єдиний, хто не втомлюється, – час.
Ами живі, нам треба поспішати.
Зробити щось, лишити по собі,
а ми, нічого, – пройдемо, як тіні,
щоб тільки неба очі голубі
цю землю завжди бачили в цвітінні.
Щоб ці ліси не вимерли, як тур,
щоб ці слова не вичахли, як руди.
Життя іде і все без коректур,
І як напишеш, так уже і буде.
Але не бійся прикрого рядка.
Прозрінь не бійся, бо вони як ліки.
Не бійся правди, хоч яка гірка,
не бійся смутків, хоч вони як ріки.
Людині бійся душу ошукать,
бо в цьому схибиш – то уже навіки.
Про людей
Мабуть, ще людство дуже молоде.
Бо скільки б ми не загинали пальці,
-XX вік! - а й досі де-не-де
трапляються іще неандертальці.
Подивишся: і що воно таке?
Не допоможе й двоопукла лінза.
Здаєтьсяж, люди, все у них людське,
Але душа ще з дерева не злізла.
Yulia2806 3 августа 2020, 11:04
Я не знаю почему, но редактировала несколько раз, а все равно - публикуется как ему захотелось :neutral_face: так что извините .
future 3 августа 2020, 13:08
Люблю іі вірші+ завжди 100% попадання в настрій і на злобу дня
sneguro4ka 4 августа 2020, 21:18 1
Обожнюю творчість Ліни Василівни! Дівчата, ми живемо в епоху сучасного генія!!!
Як моя мама жила в епоху Анни Ахматової, так і ми живемо в епоху Ліни Костенко!!!
Dominika77 9 августа 2020, 10:22
Спасибо...:revolving_hearts: