Василь Барка " Жовтий князь "

«Жовтий князь» це роман який розповідає історію однієї родини в 1932 —1933-му роках; як пише сам автор «однієї білої хати, що стала чорною і обернулася в домовину».

 В основу повісти взято особисті спогади і також багато подробиць того часу.В книжці цілком реалістична розповідь про всі хатні драми однієї сім’ї і її сутички з зовнішнім оточенням, під час виїздів і мандрів у пошуках поживи.

Також автором дуже точно підмічено психологічний стан людей,  зображено зміни душевного життя, викликані масовим голодом.Вмираючи люди, хоч і смертно збайдужілі до всього на світі крім їжі, таки в більшості своїй, зберегли людське почування: в найглибшому кутку  — на дні свого серця. Вони зосталися людьми, кращими, ніж ті, що спричинили голод і жили сито під час всенародного нещастя і загибелі.Це твір не тільки про страшний голодомор, а й про нищення духовності, віри, усього того, на чому одвічно стояли народ, нація.

Для нашого народу церква завжди була святим місцем, а священик – батьком, порадником, заступником. 

У селі де розвиваються події була давня церква, що простояла багато віків, “… кажуть, будована спершу з дерева, до навали татар, при яких нерушимо встояла, бо ті хоч трохи поважали не свою віру”. І ось варвари XX століття, для чиїх батьків церква була святим домом, закривають храм, звалюють у нього зерно. Жителі села не змовляючись, вирішують урятувати церковні коштовності, які можна сховати: Євангеліє, хрест, дарохранительницю, корогви, плащаницю, чашу.Золоту чашу селяни передали головному героєві, бо були впевнені в його порядності і честі. Ця чаша стає для селян символом віри, оберегом, який дає надію: “Дивишся на чашу і відчуваєщ, як відійшла безвидна туча з просторів; так гарно на душі: спокій невисловимий”.Ця свята церковна річ могла урятувати життя родині героя, якби він погодився віддати її владі. Але будучи людиною високих моральних принципів, цінуючи довіру односельців, він вчинив згідно зі своєю вірою і переконаннями: “Щоб так, за це зерно – продати? А тоді куди? Від неба кара буде мені і дітям… І хто виживе в селі, прокляне Катранників, місця собі не знайду, краще вмерти”.

Чаша – символ духовного Світла, порятунку, який неодмінно прийде. 

Як би я зараз перечитувала дану книгу, то мабуть, після кожної сторінки б ходила на перекур. Тому що залпом цю книгу не почитаєш, твір зачіпає дуже глибоко душу і захоплює наш розум. Спочатку на тебе нападає жалість до людей а потім вона змінюється на велику злість. Це та книжка яку треба прочитати хоча б одного разу. І я вважаю що разом з іспитом з історії України у всіх треба запитувати чи читали вони дану книгу і що винесли для себе.Ну і деякі цитати з книги

— Як по-новому грудень?

— Зветься: трупень.

— Січень — як?

— Зветься: могилень.

— А ті, що попереду?

— Вересень тепер розбоєнь, бо грабували всіх, жовтень — худень, а листопад — пухлень.

— А після січня?

— Лютий — людоїдень, березень — пустирень, квітень — чумень, а далі я забув.

Це - не те, що злодії, ті, коли доберуться, дорожче і краще візьмуть, а решту тобі зоставлять, ну, влада ж кругом обдира!

Назустріч, до кордону, вільно бігли з України без числа - ешелони, навантажені збіжжям, городиною, м'ясом і всім, всім, що дає на землі невсипуща праця людей. 

Їхнє зло щезне, а правда — ніколи.

На полі вигрібають мерзлу картоплю - торішню, і ще не вмирають. Тоді партійці, а з ними червоні картузи, ловлять людей і приводять у сільраду, допитуються: "Чому ти не вмер?". Бо їм того треба, щоб люди пропадали: такий план їм дано через Москву. 

Так; вийшло, як казано в революцію: кому трясця, кому дві. Кому сало, а кому чорта лисого! Рівність.

...то такі московці, що мертвого з домовини вивернуть і з рота видеруть зернину: на заготівлю.