«Жовтий князь» це роман який розповідає історію однієї родини в 1932 —1933-му роках; як пише сам автор «однієї білої хати, що стала чорною і обернулася в домовину».
В основу повісти взято особисті спогади і також багато подробиць того часу.В книжці цілком реалістична розповідь про всі хатні драми однієї сім’ї і її сутички з зовнішнім оточенням, під час виїздів і мандрів у пошуках поживи.
Також автором дуже точно підмічено психологічний стан людей, зображено зміни душевного життя, викликані масовим голодом.Вмираючи люди, хоч і смертно збайдужілі до всього на світі крім їжі, таки в більшості своїй, зберегли людське почування: в найглибшому кутку — на дні свого серця. Вони зосталися людьми, кращими, ніж ті, що спричинили голод і жили сито під час всенародного нещастя і загибелі.Це твір не тільки про страшний голодомор, а й про нищення духовності, віри, усього того, на чому одвічно стояли народ, нація.
Для нашого народу церква завжди була святим місцем, а священик – батьком, порадником, заступником.
У селі де розвиваються події була давня церква, що простояла багато віків, “… кажуть, будована спершу з дерева, до навали татар, при яких нерушимо встояла, бо ті хоч трохи поважали не свою віру”. І ось варвари XX століття, для чиїх батьків церква була святим домом, закривають храм, звалюють у нього зерно. Жителі села не змовляючись, вирішують урятувати церковні коштовності, які можна сховати: Євангеліє, хрест, дарохранительницю, корогви, плащаницю, чашу.Золоту чашу селяни передали головному героєві, бо були впевнені в його порядності і честі. Ця чаша стає для селян символом віри, оберегом, який дає надію: “Дивишся на чашу і відчуваєщ, як відійшла безвидна туча з просторів; так гарно на душі: спокій невисловимий”.Ця свята церковна річ могла урятувати життя родині героя, якби він погодився віддати її владі. Але будучи людиною високих моральних принципів, цінуючи довіру односельців, він вчинив згідно зі своєю вірою і переконаннями: “Щоб так, за це зерно – продати? А тоді куди? Від неба кара буде мені і дітям… І хто виживе в селі, прокляне Катранників, місця собі не знайду, краще вмерти”.
Чаша – символ духовного Світла, порятунку, який неодмінно прийде.
Як би я зараз перечитувала дану книгу, то мабуть, після кожної сторінки б ходила на перекур. Тому що залпом цю книгу не почитаєш, твір зачіпає дуже глибоко душу і захоплює наш розум. Спочатку на тебе нападає жалість до людей а потім вона змінюється на велику злість. Це та книжка яку треба прочитати хоча б одного разу. І я вважаю що разом з іспитом з історії України у всіх треба запитувати чи читали вони дану книгу і що винесли для себе.Ну і деякі цитати з книги
— Як по-новому грудень?
— Зветься: трупень.
— Січень — як?
— Зветься: могилень.
— А ті, що попереду?
— Вересень тепер розбоєнь, бо грабували всіх, жовтень — худень, а листопад — пухлень.
— А після січня?
— Лютий — людоїдень, березень — пустирень, квітень — чумень, а далі я забув.
Це - не те, що злодії, ті, коли доберуться, дорожче і краще візьмуть, а решту тобі зоставлять, ну, влада ж кругом обдира!
Назустріч, до кордону, вільно бігли з України без числа - ешелони, навантажені збіжжям, городиною, м'ясом і всім, всім, що дає на землі невсипуща праця людей.
Їхнє зло щезне, а правда — ніколи.
На полі вигрібають мерзлу картоплю - торішню, і ще не вмирають. Тоді партійці, а з ними червоні картузи, ловлять людей і приводять у сільраду, допитуються: "Чому ти не вмер?". Бо їм того треба, щоб люди пропадали: такий план їм дано через Москву.
Так; вийшло, як казано в революцію: кому трясця, кому дві. Кому сало, а кому чорта лисого! Рівність.
...то такі московці, що мертвого з домовини вивернуть і з рота видеруть зернину: на заготівлю.
vamppp 9 июля 2020, 18:10
Читать дуже тяжко! Філософський твір з образами- символами . Автор сам пережив голодомор,але твір написав в еміграції,коли недоїдав!
Establishment 9 июля 2020, 18:15
Читала в школе. Тяжело. Очень возмутил поступок главного героя, вся семья вымерла а он над чашей трусится. Помню учительница доказывала что это святая чаша, из церкви и т.п ,но я всё равно остаюсь при своем мнении.
vamppp 9 июля 2020, 18:20 1
Це символізм. Чаша- символ незнищенності націі
Establishment 9 июля 2020, 18:24 1
Светлана Петровна, Вы ли это?:laughing::laughing:
То как подан этот символизм для меня не приемлемо
Ioaana 9 июля 2020, 18:54 1
Як казала моя бабуся, ми цей твір з нею обговорювали, то герой знав що його родина всеодно помре, бо ніхто б не дав їм їсти той хліб і жити щасливим . Тому перед смертю герой вирішив зробити те чого хотіла його душа бо тілу вже не жити
laura 9 июля 2020, 20:52
Мене ще вразив твір Марія, Самчука. Марія, як символ України, зпаплюженої, згвалтованої, знедоленої і використаної. Про перекур вірно підмічено, лише я не палю, а за що раз зупинялася і плакала,( останні сторінки дочитувала у декілька підходів), неможливо збагнути, в голові не вкладається, що люди пережили, які страждання випали на їх долю і скільки загинуло, не витримавши несамовитих знущань.
miros_ya 10 июля 2020, 08:42 1
Здається, «Марія» - перший, настільки правдивий твір про Голодомор, у шкільній програмі на той момент, коли я навчалась. У школі . Відповідно, і вразив він мене неймовірно, пам’ятаю теж
morda_panda 10 июля 2020, 11:20 2
З великої кількості прочитаного в школі, що давно забулося, цю книгу пам'ятаю до сих пір, хоча минуло вже близько 20 років. Книга важка, але вражає і зачіпає за живе.
vvalush 11 июля 2020, 21:13
+++, всю книжку проридала:frowning2::sob:
le313 10 июля 2020, 15:25 1
Дякую безмежно за огляд! Навіть від опису сюжету і наведених цитат серце розривається. Вже 2ий день думаю, а як би я повелася з чашею на місці головного героя? Звісно, він обрав правильний шлях. Думаю, якби чашу віддав, то розстріляли б його, або заслали(
Завантажили собі, щоби прочитати.
Kreminski 12 июля 2020, 15:38
Невже ви не читали у школі?
le313 12 июля 2020, 16:23
Скоріше оглядово була, бо назву пам'ятаю, а твору – ні. Читання Самчука пам'ятаю, Хвильового пам'ятаю, а барки – ні :person_shrugging:
Kreminski 14 июля 2020, 18:50 1
Таке не забудеш:see_no_evil: сумно, що цей твір вилучили із ЗНО
Jyljcja 11 июля 2020, 11:54
Читала ще в школі цю книгу, але тоді воно все зовсім не так сприймалось, мабуть через вік.
Дякую, що нагадали про цей твір і разом з тим підняли таку важливу і "страшну" сторвнку в історії України.
Kreminski 12 июля 2020, 15:41
Я не знаю, чи змогла б перечитати цю книгу зараз... холоне в жилах кров...якраз почала читати «Криваві землі»... це неймовірний біль, і сльози, і ненависть... Як можна поклоняти людям, що зморили голодом більше 3 мільйонів людей???????????
le313 12 июля 2020, 16:27 1
Ой, Катю! :sob::sob::sob:
Дуже часто намагаюся поставити себе на місце тих, хто морив голодом, хто заганяв у концентраційні табори, щоби хоч на крихту зрозуміти, а не засуджувати. Поки не вдається.