Комітет із Національної премії України імені Тараса Шевченка визначив лауреатів премії 2020 року.
У номінації “Література” цьогоріч два переможці: львівська поетеса Маріанна Кіяновська з книгою поезій “Бабин Яр. Голосами”
та
фраківський письменник Тарас Прохасько зі збіркою есеїв “Так, але…”.
Вірші Маріанни Кіяновської — це своєрідні монологи жертв трагедії в Бабиному Яру або її свідків, глибоко психологічні та складні змістовно. До сприйняття цих творів потрібно бути готовими — емоційно та інформаційно.
У книзі використані, зокрема, ескізи Ади Рибачук і Володимира Мельниченка для проекту пам’ятника жертвам Бабиного Яру.
Збірка есеїв “Так, але…” Тараса Прохасько стала книгою року-2019 BBC (номінація “Есеїстика”). Це історії, які з перших сторінок формують цілісну тему — як важливо відчувати і чути, це оповіді про родину та спогади. Письменник з любов’ю і трепетом описує Карпати і Західну Україну.
***
(Фото книжок і сторінок з інтернету, текст новини також :upside_down:)
***
Сьогодні моя фб-стрічка розказує цю суперкруту новину і мене розриває від радості й гордості! Ні першу, ні другу книжки я не читала, але ніжно люблю цих авторів, тішуся ними, тішуся з ними, тішуся за них!
Прохасько моя дууууже давня любов, ще зі студентських років. Донедавна він був єдиним, чиї книжки чекала з нетерпінням і готова була їхати через ціле місто, щоби якнайшвидше купити (ну так, тоді в мене ще не було дітей:wink:).
"09. 12 Я за те, щоб більшість провин прощати. Я за те, щоб не ділити суспільство на винних і невинних. Але… Сьогодні я зіткнувся з виявом того, що мене налякало десять років тому. Було все так. Була українська революція. Ми, львівські студенти, робили якусь дуже ризиковану акцію в Києві. Проти нас вийшов підрозділ омону. Це страшно, але для більшості з нас було звичним. Того дня в міліції з’явився сумнів. Вони не почали відразу бити. Кількох керівників студентського загону, і мене в тому числі, запакували до автомобіля і привезли до найвищого керівництва силових структур Києва. Там були такі люди, прізвища яких тоді були символами насильства, а сьогодні їх не варто називати, бо вони представляють найвище керівництво країни. І от тоді в тій бесіді десять років тому я раптово зрозумів – настане такий час, за який ми власне боремося, коли мені доведеться доказувати таким от особам свою прихильність до Української незалежної держави. Я зрозумів, що ні мої абсолютно українські переконання, ні безсумнівне патріотичне виховання, ні те, що роблю я тепер, щоб та Україна була, ні те, що робили всі в родині, – ніщо не захистить мене від ситуації, коли доведеться цим самим генералам і їхнім людям доказувати, що я – за Україну і за державність. Це абсурдно, але саме такі абсурдні речі переважно справджуються. І сьогодні я це відчув уже як реальність. Я за те, щоб прощати, я проти того, щоб робити ревізію біографій, але я хочу, здається, цілком нормального – щоб прощені розуміли, що їх простили, щоб винні знали, що вони винні і не помножували своєї провини. Я не хочу доказувати людям, які свого часу не знати що витворяли, що я за цю країну і за цю державу. Не хочу, щоб колишні вороги вирішували, що я зробив для свого народу. І не хочу нічого відповідати хлопчикам із спецслужби, які були комсомольцями до останнього, а тепер обороняють безпеку моєї країни. Навіть якщо я програв найбільшу гру у своєму житті і сталося не зовсім так, як ми хотіли, я і мої колишні соратники не повинні думати про те, як викрутитися від нападів фарбованих лисів і панів коцьких."
(© Тарас Прохасько, зі збірки "FM Галичина")
Кіяновську по-справжньому відкрила для себе минулого року. Любов-любов. Вона така, що бракує сили, знань і людських можливостей, щоби осягнути і збагнути.
"* * *
Незримий, як зозулина провина,
Іде годинник – швидше, аніж час.
Минаєніч, як світу половина,
І тінню проминає нас – крізь нас.
Атой, що вічно відчиняє двері,
Предивний птах з незапахом землі,
Зненацька проступає на папері
Зі струпами на кожному крилі.
2002
* * *
Діаманти суцвіть у короні князівни броду.
Явдихаю повітря – навіть кроки проміння повні.
Титриваєш, як бог, твориш землю і твориш воду
У долонях, з яких я спиваю суничні повені.
У небесних озерах стрибають між хмар зайчата,
Полохливі й нестримні в царствах, де все можливо.
Я між ними – одна із сущих, і я крилата.
І безмежна, як світ. І безмежно жива – як диво.
2002
* * *
Умащена туманами, твоя,
Вже за межею, ще перед порогом,
Із теплих рук випорскую – змія,
Без одягу, без страху, без нічого.
Напийся мною. В цих заплавах птиць
Роками сподіваються на зливу.
Лежу– можливо, надто горілиць –Приборкано, смиренно і щасливо.
І котить жовте сонце скарабей,
В зеніті зупиняючись неначе.
І ти цілуєш із моїх грудей
Живу солону сокровенність значень.
2002"
(© Маріанна Кіяновська, з антології "МЕТАМОРФОЗИ. 10 українських поетів останніх 10 років")
HoAnna 28 февраля 2020, 09:37 2
О, ну тепер більше захочеться прочитати Прохасько, бо саме ця книга є в моєму віш-листі, але вже й забула, чим вона мене зацікавила :grin: Ой, а з уривку тільки прочитала про бадмінтон, то одразу згадала дитинство... Це була одна з улюблених ігор!! Та що там була, я й досі обожнюю грати, тільки з дітьми поки що виходить оте "нагинання і чекання поки інший влучить по воланчику" :grin::grin::grin: А про Кіяновську вперше чую, вперше читаю)) Дякую, що поділились!!!
le313 28 февраля 2020, 14:12 1
Будь ласка! Радію, що зацікавила Вас :hugging:
Kreminski 28 февраля 2020, 13:22 1
Такий допис пізнавальний))) дякую)) треба найближчим часом знайти книги цих авторів))) зачепили) з чого порадите Прохаська почати?
le313 28 февраля 2020, 14:21 2
Будь ласка! Мені Кіяновська двічі у всл акційна траплялася :upside_down:
Що ж до Прохаська, то немає значення, з чого починати. У нього мало сюжетних творів. Я люблю збірку "БотакЄ", яка вміщає все видане за 2000-2010. Ось тут вона є для завантаження: http://chtyvo.org.ua/authors/Prokhasko_Taras/BotakYe_zbirka/. І люблю "Радість контакту", там зібрані дуже глибокі змістовні інтерв'ю з Прохаськом.
Kreminski 28 февраля 2020, 14:52 1
le313 28 февраля 2020, 15:08
Diana_Tim 3 марта 2020, 22:03 1
дякую! дуже цікаво!
le313 3 марта 2020, 23:10
:tulip:Будь ласка.