Доброго часу доби, Шановні! Дуже мені подобається спільнота про подорожі, мешканці нашого клубу бувають у таких гарнющих та далекодосяжних місцях, що я було ніяк не наважувалась написати цей пост, адже була не в ексклюзивних, а в досить масово-відвідуваних українцями місцинах. Але, все ж вирішила, що можливо комусь і принадиться моя розповідь, мені ж буде приємне нагадування про минулі враження, тим паче, що розповіді різних людей, що бувають в однакових місцях часто бувають також різними, а ще забарвленими власним поглядом на життя)
Отже, можливо хтось пам’ятає мій пост про мегабюджетний сімейний відпочинок, а може й ні, не суть, головне, що життя до нас повертається різними боками і це прекрасно! Ось тому минулого вже 2019 та частково 2020 року мені випала можливість побувати закордоном вперше у житті та ще й кілька разів! Подорожувати я взагалі дуже люблю, мені навіть іноді все одно куди їхати, хоч би й у Глеваху, аби ж лише їхати та мати нові враження. Тобто, розумієте у якому я була захопленні до подорожей. Хотіла описати їх усі зразу, бо вони були не довгі, як то кажуть «галопом по Європам», але поки мене вистачило лиш на одну, про інші напишу пізніше. Зазначу, що взагалі-то так робити не варто (я про галоп), згідно набутого тепер досвіду скажу, що на одне місто варто виділяти не менше трьох повних днів (можна й більше, але 3 дні це необхідний мінімум), бо за меншого часу постійно видається кудись бігти та поспішати, взагалі це я підозрювала, але обставини склалися так, як вони склалися.
Подорож перша. Німеччина, Тюрингія. Метою було невеличке містечко Шмалькальден, до котрого добиралися через Берлін та Ляйпциг. Сюди нас з чоловіком було запрошено на визначну подію, тому в мого непід’ємного коханого не було можливості відморозитись від поїздки, як він це зазвичай полюбляє зробити.
Сподобались Жуляни. Невеликий, чистенький, зручний аеропорт, особливо на контраст і з Шенефельд Берлін – довгий, наче конюшня, туалети якісь «під-убиті», «ну шото не то!» – це було перше враження. Від польоту я сподівалась отримати якихось незвичних почуттів, але їх не було взагалі, крім того, що вуха закладало. Приземлились, потім десь півгодини шукали зупинку бусу на Ляйпциг, а проблема була в тому, що зупинка досить не зрозуміло розташована й має дуже маленьку табличку про те, що це саме зупинка, ми повз неї пройшли не менш, як три рази поки шукали. Їхати автобусом, ось, мені сподобалось, завдяки гарним дорогам їде рівненько, є туалет, в порівнянні з нашими автобусами – пісня. Прибули до Ляйпцигу і тут мене накрило, прийшла мігрень, але ж часу мало, а подивитись місто хочеться, тому випила таблетку та полежала з пів годинки (ось і виходить, як би був час, то я б до наступного дня відпочила і була б як квітуча пісня, а так була я швидше як кулька у вакуумі (це може не багато хто розуміє, але як мігрень повністю не проходить, то такий маю стан)). Ну от, пішли ми роздивлятися містом, дуже парило перед дощем, місто гарне, видно, що клімат тепліший, бачили маракую на подвір’ї, шикарні кущі ожини з зеленими ягодами й таке інше, але більшість рослин з нашої кліматичної зони. На Ляйпциг в нас був лише один день, навіть менше повного дня, тому до музеїв або що, нема було сенсу йти, вирішили скористатися автобусною екскурсією по місту, але ж виявилось, що на англомовну екскурсію вже не встигли, а німецьку вчила лише я (ой-до, страшно сказати, майже 15 років тому), «шпрехаючи по дойчу» родичи були зайняті наразі, але ж місто якось хотілося побачити – поїхали. Ну шо сказати, це було весело, з усього потоку екскурсовода розуміли лиш щось таке, типу «ось велика будівля», «а тут церква така-то», «а ондечки Наполеон бував», «зоопарк» (тут, до речі побачили слона через огорожу), інше довелося вигадувати, врешті, в нас вже був приблизний план, де картопелька буде; майже достовірна історія про те, як тут проводив дозвілля той самий Наполеон та різноманітні припущення що до того, чому Клара Цеткін на постаменті виглядає як чоловік у рясі.
Після екскурсії піднялися на, здається, найвищу будівлю Ляйпцигу, заздалегідь про неї не знали, а просто проходили повз та побачили. Тут нагорі є таблички з підписами що де є, це сподобалось, бо стало більш зрозуміло де ми побували унизу на протязі екскурсії. Взагалі види згори завжди прекрасні , і види з гори на Ляйпциг не виключення.
Наступного дня поїхали ми у Шмалькальден, тепер поїздом, досить зручно, туалет тут мені сподобався (більший, ніж у автобусі, а я взагалі є великим шанувальником та поціновувачем туалетів). Чим далі від міста, тим кращі краєвиди.
(в нас макове поле ще спробуй знайти))
Взагалі сільська місцина дуже мені сподобалась, так багато лісу! А ці всі будиночки, ммм. Фахверки в Німеччені захищені законом, тобто не можна їх перебудовувати у сучасні будівлі.
Із національної кухні запам’ятався картопляний колобок (на смак схожий на варений драник) в діаметрі десь 12 см, назву, на жаль, не запам’ятала. Ковбаски смажені не вразили, та смачні, але наша домашня ковбаса навіть смачніша буває, як на мене.
Взагалі села виглядають чистенькими та чепурненькими, навкруги тиша, навіть собаки якось мало гавкають. Бачили карликову корівку, так вона органічно вписалася у подвір’я з акуратним газончиком та роботом-косаркою, ну краса!
Всюди багато бруківки, тобто взуття на підборах тут поганий варіант для прогулянки. Ну...хто ж знав...
А ще (про наболіле, ну розумієте, так), всю---ди, ну просто всюди де гуляєш у пішій досяжності є чиста вбиральня (не завжди безплатна, але ж є і працює!).
Навкруги у лісах де-не-де замки зустрічаються, але часу їх роздивлятися, нажаль, не було. Завітали лиш у той, що в місті.
Отже 2 дні у Шмалькальдені та поруч, а на третій думали роздивитися Берлін, але була спека, а їхати було далеко і ще спати хотілось та і взагалі родичів давно не бачили… Ну от, врешті виїхали ми не зранку, а після обід до Берліну, зате ще до нугатної фабрики завітали.
Прибули на місце майже у вечері, натхнення жити нічним життям не було (та й і ми вже не студенти), ще десь більше години їхали до готелю, бо зняли номер біля аеропорту, адже рейс був рано вранці. Тепер можу сказати впевнено, що у Берліні я була, але бачила лише край міста, бо електропоїзд через центр не їхав, та ось цей номер (він, до речі файний, компактний та все ,що треба є), у номері була фотографія центральної частини міста, її теж роздивилась.
Ось і все.
« Буду мріяти й жити
На крилах надій…
Як тебе не любити,
Києве мій!» (Д. Луценко)
galaxy_ 25 февраля 2020, 15:49 1
Клас!
Дякую за пост!
Я теж із "поціновувачів" вбиралень :joy:
Tatusia 25 февраля 2020, 16:58 1
Дякую.Цікаво
Viktoria3103 25 февраля 2020, 19:51
+++
lika879 25 февраля 2020, 17:26 1
Дякую за обзор.Вас цікаво читати,пишіть ще.
mariwka2209 25 февраля 2020, 22:38 1
А мы в прошлый раз проехали всю Германию и добрались до Фридрихсхафене на Боденское озеро и через паром в Швейцарию погулять, очень красиво.
R9bina 26 февраля 2020, 08:37
ух ти! краса
mariwka2209 26 февраля 2020, 13:08 1
mariwka2209 26 февраля 2020, 13:09 2
Julia2 10 апреля 2020, 09:04 1
Дякую за розповідь. Гарно пищите, пишіть ще :thumbsup:
Люблю маленькі міста, вони такі затишні
Graceland 22 апреля 2020, 08:33
Как красиво :sunny::thumbsup: