Як прийшли в цей світ дві маленькі людини)

Історія перша:

Я зрозуміла, що хочу дитину десь на другий день після знайомства зі своїм чоловіком. Він мужньо терпів всі п’ять років нашого зустрічанню прояви мого материнського інстинкту. Казав, чим би дитя не тішилось, лиш би не вагітніло )))

Після весілля, як трохи прижились, переїхали від батьків, почали планувати лялю. Перший місяць не вийшло, і в мене вже була майже істерика що щось не так! На наступний місяць – затримка, але тести нічого не показують. На другий день знов нічого. Я вирішила більше не робити. За тиждень моя подружка, в той час вагітна, накричала на мене, і казала, що хвилюється більше ніж я. Отже, заставила мене робити тест (шкода було її мучити). На ранок тест показав дві полосочк. Прибігла до чоловіка, показую, а він – що ти показуєш, я і так знаю що ти вагітна! На шостому тижні лягли на підтримку через токсикоз, рвала навіть від води звичайної. Але і то пережили. Потім на 20 трошки повалялись в лікарні знов, але то чисто так, відпочити від роботи ))

І от, на 38 тижні всі пакунки зібрані, речі поскладані, чекаєм! 39 минає, 40, 41. Першим не витримав наш лікар. Пішли здаватись в лікарню. Зробили узд, серцебиття, все було добре. Казав лікар чекаєм в четвер результати аналізів і йдеш додому . Вночі погано спала, під вікнами пологового студенти меду влаштували гулянку. Розійшлись в третій ночі.зранку, з шостої години починає щось мене боліти. Ходжу туди-сюди, засікаю час – з 15 хв до 7 . Так продовжувалось до 3 дня. Потім напросилась до чергового. Він каже, о, то ми народжуєм! Викликали мого чоловіка, лікаря, пішли в родзал. Ось ту і почалось свято! Ми домовилсь з лікарем без лишнього медичного втручання. Єдине він мені каже ,ось тут є обезболення. Якщо захочеш, скажеш, вколимо, а ні, то ні. Може якби того не казав, я би і не погодилась на укол, але коли мені здалось що скоро мені амба, кричу : робіть щось, коліть що хочете )) Укол дав полегшення на пару перейм. Потім все відновилась з тою самою силою ( не дивуюсь, що мене зубні анестетики не беруть).

Ось так, в 18,25 народилась наша Златочка, 9-10 балів за Апгаром, тепленька, рожевенька дівчинка, найрідніше сонечко. Народили ми без розривів, розрізів, незважаючи на наші розміри , тільки дві мікротріщинки. На другий день я вже сиділа.

Велика моя подяка була чоловіку. Він і масажував, і воду на лице лив, бо жара була нестерпна, і пити давав. Не сумнівайтесь йти з чоловіком. То дуже велика підтримка і фізична і моральна!

Історія друга:

Завжди хотіла, щоб між дітьми була не велика різниця у віці. Того як Златці стукнуло два почали планувати. Вийшло з другого разу. Єдине що лякало, то що буде повторення токсикозу. Але мабуть не мала на то часу, того і не було) . На облік стала на 22 тижні. Хотіла пізніше, але подумала, що зима наближається, захотілось швидше то все пройти. Злата відходила зі мною на всі прийоми) того і тримали нас по пару хв, бо вона дівчИна з характером :girl_crazy: Особливих проблем не було, єдине після 20 тижня старіння плаценти. На 37-38 тижні сумки були практично зібрані і ми чекали) Все почалось за два дні до 40 тижня. В першій ночі прокинулася від перейм. Почала засікати час. 20 хв. До 7 ранку було 9-10. Збудила чоловіка, він поїв, подзвонил в пологові , взнали хто на зміну заступає зранку. Так сталось, що в пологовому мав чергувати лікар, в якого родила перший раз. Ну, значить така доля) поїдем знов до нього. Завезли доцю до мами. В пологовому були пів 10. На той час перейми були що5 хвилин. І тут прикол, все різко зупиняється. Чоловік каже, раз вже приїхала, йди хай хоч глянуть. Покликали лікаря, він не впізнав, але прізвище згадав, бо колоритне, і мав одногрупника з таким же. Оглянув, відкриття на4 пальці чи чого там, але голівка досі не вставлена в таз. До речі те саме було зі Златою. Доки не пробили води, голівка не вставлялась. Оформили мене, процес почав налагоджуватись, перейми повернулись. Завели нас в той самий родзал. Ностальгія))

Трохи ходила, трохи лежала, трохи на м'ячику скакала. Ніхто нам не заважав. Лікар тільки заходив і тільки питав що там. Чую вже ходити не можу. Вляглась. Почались сильні перейми щопівтори хвилини. Прийшла акушерка. Я кажу лізе) а вона та ще не може бути. Дивиться, а там вже дійсно "лізе" . За хвилину збіглись всі! За дві потуги народився наш солодкий хлопчик. Рожевенький, тихенько муркотів) я аж перепитала, а чого не плаче. Аж тут як закричав! Яке то щастя! Головне йти позитивно налаштованою і все буде добре! Як дзвонив муж до родичів, то казав, що в мене стільки енергії, що хоч вже в поле випускай орати ! Народжувати не страшно і практично не боляче! Вже вдруге переконуюсь. І ще колись може ще разок спробуєм переконатись)