Доброе утро всем. Не часто я пишу что-то в клубе, да и сегодня будет маленькая статья, поповшаяся на глаза на просторах Интернета, прочитав которую стало так светло и тепло на душе...не то что в обычной жизни : заболел один ребёнок, ну вот вылечим и всё будет хорошо, потом другой - и та же история, и на последок сама попадаеш в больницу. И как будто "день сурка", а жизнь то проходит, а эмоции то уже не те, а дети то так быстро растут... И как сказал кто-то: "Жить нужно здесь и сейчас". И именно жить, а не существовать. Вот как то так.
«Я вчора викликала таксі і за мною приїхала людина, яка вразила мене до глибини душі. Вразила настільки, що я другий день усім про неї розповідаю :slight_smile:
Сідаю в машину.Водій посміхається :slight_smile: Я теж, але займаюся в телефоні якимись питаннями по роботі.- Вам з вікна не дме?- Ні, дякую, все добре.- Ви не замерзли?- Ні, мені справді добре.- Хочете цукерок? Я щойно купив їх в магазині. Такі смачні! Желейні. Ну дуже їх люблю! Я зазвичай не пропоную пасажирам, бо це не тактовно. Але Вам просто захотілося. Я все зрозумію, якщо відмовитеся. Хочете?- Хочу!Віддав мені цілу коробку)) Пожартувала, що розумію, чому у нього такий позитивний рейтинг.
Зупиняємось на світлофорі, біля машин бігають хлопці з квітами.- Ви любите квіти?- Люблю. Зупиняє хлопців, купує мені квіти.У мене аж очі відкрилися
Їду, посміхаюся :slight_smile: приємно :slight_smile:Намагаюся зрозуміти, що відбувається - ранок, ще сонна)Завели розмову про дітей. У нього дочка на другому курсі в університеті в Польщі. І коли він сказав наступну фразу, моя щелепа виявилася на підлозі.
«Ось знаєте, Зоя. Я так кайфую від того, що у мене є дитина. Дружина. Робота. Мені це реально подобається.Ось дзвонить мені дочка, просить грошей на якісь речі. Ну, вона там в Польщі. Скучає. А я поповнюю їй картку, і тааааак добре на душі стає. Просто кайф! Що я своїй дитині зробив щось хороше. Я уявляю як вона там якісь хусточки собі купить. Замовить з друзями піцу, їй на все вистачить. І мені просто тепло.
А ще знаєте, я от коли дружину відвожу на манікюр (на секундочку, так?), я розплачуюсь сам. І так кайфую! Вона ж потім цей манікюр мені буде ще два тижні показувати і посміхатися. І мені так добре,.. ви собі не уявляєте. Я ж для сім'ї щось хороше зробив! І мені після цього так добре на душі».
На цьому етапі я вже забула про вхідні на своєму телефоні.
«А ось ще знаєте, так мало щасливих людей на вулицях! Ось я дивлюся на пішоходів, і практично не бачу «своїх», усміхнених. Усі такі похмурі і засмикані. Ви взагалі перша з пасажирів, хто за останні пару днів мені посміхнувся.Зустрів знайомих недавно. А у них двоє дітей - в першому класі і в третьому. І вони скаржилися, як дорого дитину в школу зібрати, а приналежності купити, а підручники, а форму, а курси .. » Хвилин 15 розповідали, і лиця на них не було.А я запропонував вирішення проблеми. Знаєте яке?Сказав - йдіть в найближчий дитбудинок і здайте туди своїх дітей, якщо вони для вас проблема. І у вас не буде проблем ні зі школою, ні з формою, ні з підручниками. Вони у відповідь - «ні, ну як це .. так не можна .. ми ж любимо їх, це ж наші діти ..»Ну ось ваші діти - значить, будьте вдячні за це, що Бог послав вам здорових, живих красивих дітей. Багато людей мріють про це і за любі гроші готові мати, а у вас цей дар уже є...Любіть їх - робіть все для них. І робіть так, щоб вони про «все це» навіть не дізнались . Не любите - здайте в дитбудинок.Чого ви скаржитеся?Настільки щасливі люди, а зовсім не помічають свого щастя!І у більшості так, правда? ... »
Далі він ще про щось розповідав.Я мовчала, слухала (це рідко буває), і в моїй голові проносилися фрази «оплачую манікюр дружині і кайфую», «роблю щось для дитини і кайфую».Я зрозуміла, що ось цей Водій не підприємець, не інвестор, не політик. Він не входить ні в які ТОП100 чоловіків, як багато моїх знайомих. Його немає на обкладинках. З ним не знімають інтерв'ю. Він навіть не заробляє як я.Але життя в ньому більше ніж в усіх інших! Любові, світла - справжнього світла, не телевізійного!Більше, ніж в усіх людях, яких я коли-небудь зустрічала. Взагалі.Я дивилася на чоловіків зі свого оточення і думала, що це нормально. Бути вічно з кислим обличчям (ти ж у великому бізнесі), або не посміхатися, бути заклопотаним і незадоволеним, не вміти кайфувати, або говорити жінкам «ооо, знову на свої салони гроші з мене висмоктують»…
Я вийшла з машини з квітами, цукерками і в супроводі 100500 компліментів...Я вийшла і зрозуміла, що навкруги буквально все світле!!! Такий великий урок. І таке космічне ставлення до життя.Я таких інсайтів і просвітління навіть після тренінгів ніколи не отримувала.
Вчителі поруч!"
(З інтернету) :fire::fire::fire:
Oxi100 6 февраля 2020, 12:44
Так, так. Щастя в дрібницях.
Nataly 6 февраля 2020, 12:50 9
«Кроме счастья есть зима простуды просто невезения»
Не может человек быть всегда счастлив. Это не нормально. Он может мечтать о чем-то, получить, быть счастливым какое-то время, а потом это для него становится обычным, естественным, «как так и надо» и он мечтает дальше о чем-то.
GlamKid 6 февраля 2020, 14:50
Про зиму простуды прям ножом по сердцу, как только зима пришла, так и не вылечимся никак:sweat:
Комментарий удалён
LelDi 6 февраля 2020, 23:21 1
+++ если посчитать все минуты по настоящему испытываемого счастья за всю жизнь,то их будет очень мало,счастье это вспышка. А все остальное это позитивное мышление и к счастью,как к эмоции,не имеет отношения
Ksenya 6 февраля 2020, 13:05 11
История выдуманная. Денег таксиста не хватит на все. И дочку в Польше учить и жену везде возить. Но довольных жизнью людей много. Надо радоваться каждому дню. Вон сегодня солнышко светит и уже на душе хорошо.
Let_it_go 6 февраля 2020, 14:46 2
Так где там все? Там написано, что дал денег на маникюр и жена его будет хвалить 2 недели, а ребенку на платочки или пиццу - не такие большие суммы и не постоянно. Видать в тот день как раз отвез жену на маникюр, она его похвалила, вот и решил похвастаться какой он молодец.
Ksenya 6 февраля 2020, 17:31
А да маладец!
Let_it_go 6 февраля 2020, 17:35
))Ну, это ведь частое явление, что мужчины гордятся каждой мелочью.
Natalka32 6 февраля 2020, 13:06
Дійсно,щастя в дрібницях і в кожному дні.
Я теж намагаюся радіти всьому. Радію і сонячному дню, і новому слову доньки і оцінкам сина, і успіхам на роботі своїм і чоловіка і тд і тп. Але! життя - це не лише щастя.
Є будні, дитячі хвороби, клопоти, неприємні розмови і т.д. І це все не можна сприймати з усмішкою. Розумієте? Це адекватна реакція: погано - сумувати ( не депресувати), добре - радіти. Дійсно, потрібно намагатися радіти всьому,що може викликати радість( вибачте за тавтологію). Але і цілком нормально бути засмученим,коли є для цього причини.
Я не кажу про нитиків, якім все не так і все не те- і робота, і чоловік ,і діти ... То абсолютно незрозуміла категорія людей.
Щодо дітей. Моя "філософія": мої діти - це моє бажання. Я їх захотіла, і тому немає чого скаржитися на те,що все для дітей дорого. В цьому я з героєм розповіді солідарна.
Oxi100 6 февраля 2020, 13:26 1
Дуже важко жити в постійній емоційній напрузі.
Natalka32 6 февраля 2020, 13:32 4
Не знаю, що у Вас сталося.
Але повірте середньостатистично у всіх одне й те ж: діти хворіють, не слухаються, роблять шкоду; чоловік замотується на роботі; батьки - хворіють, перекладають свої проблеми; на роботі - як почитаєш,то через одного у всіх начальник - самодур, зп маленька і тд. Насправді життя воно складається з усього цього,а вже як ми сприймаємо все це - наша робота над собою. Можна від кожних сопель дитини впадати в стрес,а можна радіти,що це всього лиш соплі. Якось так... Це моя особиста думка.
Oxi100 6 февраля 2020, 13:57 1
Повністю з вами згідна- все залежить від того, як ми сприймаємо всі життєві проблеми. Зараз я маю на увазі тільки ті, які можна виправити, або з якими можна жити.
Nataly74 6 февраля 2020, 13:13 5
Есть замечательная книга Элинор Портер "Поллианна", которую я прочитала вместе с детьми по школьной программе и которую стоит прочитать многим взрослым. Смысл книги в том, что девочка Поллианна, оставшись сиротой, попадает в совершенно незнакомый и угрюмый город к своей такой же угрюмой тетке. И по мере проживания в этом городе превращает его в милый городок, где прекращаются всякие споры, вражда и исчезают обиды. Главным жизненным принципом девочки было то, что во всём негативном есть что-то позитивное.
Поллианна умела видеть во всем лучшую сторону и жить необычной "игрой в радость", которая перевернула жизнь всего городка и открыла сердца многих людей навстречу простым евангельским словам: "Всегда радуйтесь".
Elena_Nik 6 февраля 2020, 17:36
А есть ещё фильм Полианна, по этой книге.
Супер!
Linchel 6 февраля 2020, 13:27
:thumbsup::grin:
Let_it_go 6 февраля 2020, 14:27
Я однажды тоже выслушала такую историю. На собеседовании. Слушала часа 2 и про офигенную жену, и про детей, именно таких, как человек всегда хотел, и про их успехи на олимпиадах. До сих пор не пойму что это было и зачем оно мне)
Ksenya 6 февраля 2020, 14:43
Врун и хвастун. У меня охранник как зп получит купюрами машет передо мной. Через неделю ноет как все дорого
Let_it_go 6 февраля 2020, 14:49
Ну, он при мне звонил жене и хвастался что ему поездку в Америку на работе оплатили - может и не во всем врун. Но требования к базовой должности у него такие, что к космонавтам, наверное, пожеланий меньше)))
Stihiya 6 февраля 2020, 21:08
Интересная история ) Спасибо
Комментарий удалён
AnnieB 9 февраля 2020, 22:16
Очень даже такие люди есть, но если такой подход к жизни не превращать в свою жизненную позицию, говорить об этом друзьям, например, такой человек может запросто казаться нецелеустремленным и плывущим по течению(((