Ні в чому не винні . Лялечка . Частина 2.

https://kashalot.com/club/post-21301603/ початок історії 

Другого дня вчителі бурно обговорювали ситуацію з кашею. Завуч з виховної роботи  оправдовувалась, що знайшла цей конкурс в статті про козацтво. "Це не допустимо! А якби ще хтось постраждав? Ви розумієте  наскільки це серйозно? Якби з нею щось сталось ми б всі сіли за грати ,через цю дитину!" - з серйозним видом відчитував всіх директор .  Весь колектив погоджено кивав. Всі , окрім Марини Василівни:" Через цю дитину, чи ,може, через халатність та непродуманість конкурсу?"- сміливо запитала вона. Всі налякано стрепенулись і розвернулись щоб подивитись на сміливицю. Ніхто не мав права сперечатись з директором. "Що? Прошу?"-   з писком в голосі ,перепитав директор , і з його тону було помітно, що неочікуване питання Марини Василівни його ще більше розізлило." Легко судити вам, ви ж не тратили свій час на організацію! Ви лише прийшли, подивитись і тепер судите "- зарепетувала завуч з виховної роботи ."Я вас не суджу , я хочу донести, що подібні конкурси небезпечні для життя".- і вчитель англійської гірко скривилась ."Нічого ж не сталось , ну покашляла дитина , ну добре що все добре закінчилось "-оправдовувалась завуч -"Правда ж ?" - повернувшись , улесливо запитала директора. "Правда."-відповів той ,сердито глянувши на вчителя іноземної.Марина Василівна зрозуміла що в неї з*явився ворог - директор. Нарада закінчилась. Вчителі вирушили до класів.

Вчитель танців ,Ірина Миколаївна ,догнала Марину Василівну :" Сміливо сказали ви йому , так ніхто не говорив ще. Бідна дівчинка, от якби я знала раніше  що вона прийде  так бідно одягнена , я б їй платтячко принесла. В мене дуже багато сценічних костюмів. От якби я знала, якби  я знала ...."- бідкалась хореограф. Вчитель англійської зупинилась. Вона запитально глянула на свою супутницю ."Даруйте , Ірино Миколаївно, а скільки років ви тут працюєте?" "Два роки "-швидко відповіла хореограф. " А раніше ви були присутні на виступах ?" -запитала Марина Василівна .Вчитель танців закивала .Вона не розуміла що з неї хочуть ."Тобто ви два роки вже працюєте, і тільки вчора побачили як бідно одгається дівчинка? І зараз  розказуєте як шкода що ви не знали що вона  така бідна? Ви  не знали? Чи не бачили? А ,може не хотіли знати і бачити  ? А тепер розказуєте про своє "милосердя", яке навіть не сталось ?"- Запитала вчитель іноземної і вирушила до класу. Хореограф застигла на місці і не знала що відповісти. В Марини Василівни з*явився ще один ворог.Розпочався урок. П*ятий клас допитливо озирались,коли Марина Василівна підійшла до лялечки."Аню, я маю для тебе персональне завдання "-весело відповіла вона  . Дівчинка ,як зазвичай, налякано дивилась на вчителя.Та ж , в свою чергу ,сіла на місце, що пустувало біля Ані і  пошепки  пояснювала дівчинці завдання, показуючи  його в книжці. Діти озирались , забувши за свої завдання , які були їм роздані раніше. Лялечка спочатку нахмурилась і була серйозною.Щось намагалась писати в зошиті. Згодом вчитель  почала підходити до кожного і перевіряти чи виконуються письмові завдання. Настала черга Анни. Дівчинці було задане завдання писати англійські букви в ряд ."Молодець, Аню, в тебе дуже добре виходить. "- підбадьорювала вчитель .Дівчинка була щасливою,але в її поведінці було видно - вона боїться що робить щось не так. Їй дуже не вистачало впевненості.Мабуть ,її не часто хвалили."Можеш написати  всі букви які ти знаєш українською, щоб я могла знати,скільки букв ти зможеш вивчити англійською?"- попросила вчитель і дівчинка жваво почала писати алфавіт. Написане здивувало вчителя."Аню, ти робиш великі успіхи , ти знаєш весь алфавіт. Чудово!Наступного разу спробуємо написати  весь алфавіт англійською! " 

Наступив місяць травень.Дітвора ліниво відсиджувала останні уроки - всім не терпілось  гнатись на вулицю . Почалися суботники. Дітки прибирали територію школи. Марина Василівна бачила , як  лялечка мете віником, поки інші дівчатка мляво махають "про людське око". "Трудяща вона "- спокій вчителя, перервала шкільна медсестра  і продовжує -" Тільки наступила весна, вона все відпрошується додому. Каже що голова болить. Думали в дитини проблеми зі здоров*ям. або авітаміноз.  Одного разу відпросилась зі сльозами на очах. Я відпустила. Дай, думаю, навідаюсь через годину - живуть вони п*ять хвилин біля школи, доходжу до двору і бачу - воду носить і пере. Побачила мене, налякалась .Каже що вже легше. Я і зрозуміла  що вона не хворіє,а допомагає вдома. Тепер як проситься- відпускаю. А що робити.? Вчитель трудового каже що в неї найвищі бали з трудового навчання. Ніхто так не трудиться як вона. Краще б вона з математики, або з мови мала такі  бали... " "Вона робить успіхи в читанні та письмі .Навіть на моїх уроках читає коротенькі речення- з гордістю відповідає вчитель англійської. -І контактувати з нею стало легше"."Дивно- дивується медсестра - від інших я чую що вона мовчить,дивно чути від вас що вона   щось робить на уроці. Мабуть ви змогли до неї "достукатись"." 

Минуло літо .Наступила осінь. З новими силами  дітвора приступила до навчання.Всі дітки з обновками -  навіть Анні купили новенький рюкзак .Дівчинка виглядала веселішою., але старий одяг потворив її , навіть рюкзачок не рятував ситуацію.

 Після уроків,йдучи на зупинку автобуса , Марина Василівна зустріла маму Анни,яка розгулювала з старим ,обдертим  дитячим візочком."Можна з вами поговорити "- звернулась вчитель до мами - я маю гарні речі зі старшої донечки ,вони в гарному стані, можна я вам їх віддам , в вас я бачу є кому носити. Деякі речі наче нові" .Марина Василівна хвилювалась. Вона боялась що мама лялечки бурно відреагує. І вона не помилилась. "Ми самі можемо дітей вдягнути, нетреба нам "подачок"  Може, ви ще гроші нам будете давати щомісяця?" - грубо відповіла мама і хмикнувши , різко повернула в іншу сторону. Вчитель розгубилась. Вона від душі хотіла допомогти.Їй було прикро  що мама не прийняла допомогу. 

Минав час, школярі гризли граніт науки. Марині Василівній ставало все важче працювати.Її небайдужість дратувала колектив, її справедливість ,бажання рівності серед дітей ,злила батьків. 

В один момент все вирішилось .А діло було так.Був урок іноземної мови в шостому класі. Вчитель прочитала текст  роздала завдання діткам.Анні дала інше завдання,  легше  -написати діалог на тему "домашні тварини"  Вчитель сиділа біля дівчинки і допомагала ."Таке в першому класі дітки пишуть "- знову викрикнув відмінник з першої парти і клас зашумів. "Богданчику, припини. Вчитись ніколи не пізно .Краще б допомагав однокласниці."-лагідно  відповіла вчитель -"А якщо ти такий розумний, то бери свої речі і - прошу "-  і вчитель піднялась , звільнивши місце для Богдана. "Ще чого !"- сердито буркнув малий. "Давай -давай , ти розумний, знаєш які кому завдання дають, тому  сідай і допомагай"- і вчитель "переселила" відмінника до Анни, на задню парту. Хлопчику це дуже не подобалось .Він погрожував вчительці мамою і татом.Вчитель не реагувала на погрози.

На слідуючий день  в школу прийшла мама Богданчика. " Як ви посміли  так познущатись над моєю дитиною!" - вона кинулась до Марини Василівни. "Познущатись? Ви про що? " - здивовано спитала вчитель. "Ви його посадили біля оцієї !" "Біля кого? Біля Анни?" -спокійно продовжувала вчитель. " Як ви можете так, він же відмінник, він має сидіти спереду, він має сидіти біля тих хто йому рівня." -почала закіпати мама.Марина Василівна пробувала "достукатись" до мами відмінника і пояснити , що посадила діток разом для того , аби Богданчик допомагав Ані. Але маму то мало цікавило. Її цікавив " статус" дитини. .Її дитина повинна була сидіти з тими хто гарно вдягнений і гарно вчиться. "Та всі ж дітки однакові ! "- з відчаєм в голосі говорила вчитель,  та все марно. Її ніхто не підтримував з колег. Всі були на стороні мами Богданчика , бо вона мала "статус". Її чоловік великий начальник і вони вважались зразковою сім*єю на селі. Вчителька зрозуміла що сперечатись марно. "Добре , я пересаджу його назад" - сказала вчитель.  "Пересадите, але  спершу вибачитесь перед ним!- хмикнула мама Богданчика. Марина Василівна заперечила - адже вона не ображала хлопчика, вона лише пересадила дитину з заможної сім*ї до дитини з неблагополучної , і не бачила в цьому катастрофи. Але катастрофу в цьому вбачали всі вчителі і директор, який пригрозив звільненням, у разі , якщо вчитель не попросить пробачення. Марина Василівна стояла на своєму. Маму Богданчика то ще більше дратувало і вона просила директора прийняти міри до вчительки, яку взагалі не можна допускати навчати дітей. Вчитель іноземної здалась- її просто зламали. Їй було дуже прикро що ніхто з колег не став на її бік. Колеги лише хижо посміхались,наче їх забавляв цей скандал. Марину Василівну не любили. Та і як можна любити того хто прямо каже правду в очі? Вона розуміла що не працюватиме в цьому колективі, де всіх цікавить статус. Де  "на широку ногу" розгулює байдужість і комусь "важному " завищують оцінки, а когось гідного недооцінюють.Де калічаться дитячі душі і відбивається тяга до знань бо  вчителі забули про своє покликання.  Вона це зрозуміла, пропрацювавши рік в цій школі і надіялась що зможе щось змінити, але не змогла. Її душу роздирала несправедливість.Ну все ! Кінець!Написала заяву про звільнення.

Йдучи зі школи, її турбувала доля лялечки та інших дітей, таких нещасних . Але вона була безсила щоб щось вдіяти саме тут , в цій школі. 

 Далі буде ...