Даунши́фтинг по Ужгородский. Робінзон Олег про життя без блоків, в інших вимірах, без зайвих слів та за природнім календарем.

Мудрі кажуть, що гармонія — це коли тобі добре на самоті. Ти не залежиш від зовнішніх чинників і обставин, тобі спокійно, бо ти є. І та ж йога вчить радіти тому, що ти просто існуєш. Коли тобі хороше одному, то, зрештою, це і є самодостатність. Але в жодному разі не йдеться про мізантропію, а виключно про необхідність власного простору, про якісне спілкування, коли люди, завдяки комунікації, передають знання, надихають один одного, зростають разом. Але меншою мірою пригнічують навзаєм чи односторонньо.

А ще класик стверджував, що найцінніше — спілкування. Однак його ще треба віднайти, себто, людей зустріти, які дадуть відчути свободу бути собою.

Вищенаведений бекграунд і лайтова філософія — це десь прев’ю до щирої розповіді закарпатського Робінзона — Олега, який 13 років живе самітником у власноруч збудованій оселі поблизу колишньої студентської локації тодішнього УжДУ у Кам’яниці Ужгородського району.

Платинова білявка

Його будинок — це і город, де він вирощує все необхідне для свого харчування, і кухня з піччю, і спальня на так званому другому поверсі. Тут затишно і грають роль деталі, до прикладу, баночки з заготівлею на зиму, чи сушений часник, чи посуд під концепцію самого житла, тенісна ракетка. Ба, більше, тут часто змінюється інтер’єр: Олег не терпить одноманітності, а також не шукає легких шляхів із косметичним ремонтом, а просто майже кожні три роки перебудовує свій дім. Якщо ви завітаєте до Олега, то відчуєте, що тут є і жінка. Це ж завжди відчутно. Або ж побачите багато жіночого взуття — тоді без сумніву. Так, Олег одружений на своїй, як він сам каже, платиновій білявці Наталії, і в них є 18-річний син Марк, який прекрасно готує!

Уся сім’я може пригостити чудовими вегетаріанськими стравами, якими, до речі, частували на цьогорічному арт-пікніку "Креденц". До речі, про гостей. Їх тут багато. Туристи й просто ті, які хочуть поспілкуватися. Риторика Олега цікава, свіжа у кожному слові, думці, його кортить слухати і запитувати. У свої 43 роки він молодий і цікавий співрозмовник, який на хвилі подій, а це рідкість, коли людина здатна зберігати свіжість і емоційність юної, енергійної людини, яка прагне знань, а також віддає їх. І річ не лише у книгах, які можна віднайти вдома у Робінзона — так його називають у народі. А відлюдькуватий спосіб життя на ньому таки гарно позначається. Принаймні, так здається, коли поспілкуєшся з ним хоч годину, побачиш його, житло, яке є його обличчям й просто поглянеш йому у очі.

Далі — тільки цитати Олега.

"Половину свого часу віддає мені, половину забирає собі"

Вона (йдеться про дружину) тут досить часто, десь половину свого часу проводить тут — половину віддає мені, половину забирає собі. Фіфті-фіфті — це кльово, це гармонія. Коли людина з людиною живуть постійно, постійний контакт, тоді безумовно виникають конфлікти. Дружина, як сприйняла? Ну, як вона сприйняла... Я тепер уже і не згадаю. Їй зараз це дуже подобається. Так, мабуть, їй важко було зважитися на такий крок. Але з часом вона полюбила це. Їй це подобається. Це кльово, розумієш, це стиль життя, це класно, це природно. Мене ще називають Робінзоном. А платинова блондинка — це моя П’ятниця. Платинова П’ятниця.

Вижити допомагає природа й праця на власному городі

На життя я працюю у себе на городі. Мій город дає мені моє життя. Більшість продуктів я не купую на базарі, а вирощую собі сам. Потрібні, звісно, речі, які можу купити тільки у місті. Олію я не можу собі тут виростити, на жаль. Все необхідне дружина привозить з Ужгорода. Ті ж спеції. Але і без них можна обійтися. Сушу тут цибульку, часник, це мій город, це моя їжа. Є погріб, де зберігається консервація. Я можу відмовитися і від консервації.

Я подорожую тут, весь час, весь час подорожую, я гуляю лісом щодня. Не просто гуляю, я збираю дрова, заготовляю матеріал для будівництва, гриби, ягоди збираю, я гуляю городом — це також прогулянка.

Все, що бачите, це моя kitchen, мої продуктики, моя їжа. Мої основні страви — борщ і картопля-фрі. Інколи печу картоплю, грибочки, ягоди, фрукти. Щодо обмежень, то я вегетаріанець, їм вегетаріанську термічно оброблену їжу. Трішки маю з зубами проблему, але я не парюся з цього приводу.

Я вже маю спускатися вниз (він разом із дружиною та сином готували вегетаріанські страви для гостей арт-пікніку "Креденц", тоді і писалася розмова), я вже тут застоявся, я тут цілий ранок, як кінь — перебираю ногами. Я ж кажу, я подорожую не машиною, а власними ногами. Я тут гуляю, це і є Закарпаття, мені цього достатньо. Я не полюю. Подивіться на мій город. Щодо зими, то тут є зберігання. М’ясо не споживаю. У мене нема тут м’яса. Якби було, то, може, його і їв би. Але я не настільки голодний до м’яса, аби сюди його завозити. Чи в живому вигляді, чи купованому. Раніше я тримав тут курей, кролів, кіз, овець, бджіл, собаку і кота. Зараз ти десь бачиш собаку чи кота? Я зараз тільки людей "тримаю".

"Я живу за природнім календарем, а не за людськими режимами"

Прокидаюся коли-як, нема жорсткого режиму, намагаюся раніше підвестися. Як у селі. Це залежить від сезону. Взимку шоста ранку — це ще ніч, а влітку — це вже день. Я живу за природнім календарем, не за людськими режимами. Думаю, це погано, коли людина і взимку, і влітку живе одним цвітом. Треба більш гнучким бути, більш природним. Мій девіз — будь природним. Будь собою, а хто ти є? Ти — частина природи. Розумієш? Не треба вигадувати якісь складні схеми — вони вже існують у природі. Мені не потрібна машина, автомобіль, тому що мені достатньо моїх ніг для пересування. У мене тут усе є, що мені потрібно. У теніс граю за бажанням, хочу грати — граю. Я все роблю тоді, коли маю на це бажання. Електрики нема, але й не хочу. Я поза мережею.

Як я святкую День народження? У мене щодня День народження. Кльово сказано, так? Стаючи зранку, ми народжуємося знов, коли ми лягаємо спати — ми помираємо, правильно? Це ж не факт, що ми прокинемося, правильно? Вночі йде інше життя. Життя у інших вимірах, інших реальностях, інших світах. Це також життя, це також дуже важливо. Дуже важливо — спати правильно, спати, скільки ти хочеш. Не стільки, скільки тобі хтось нав’язує — якісь система, робота, якісь інші люди, які, можливо, тебе будять. Потрібно інколи не спати, прокидатися (усміхається).

"Порівняно з середньостатистичним громадянином у мене більше контактів із людьми. При чому, не звичних, побутових..."

Ти дуже сконцентрована на тому, що я самітник, насправді я дуже соціальна людина. У мене дуже багато зустрічей з людьми, повір мені. Порівняно з середньостатистичним громадянином у мене більше контактів із людьми. При чому, не звичних, побутових, типу "добрий день, до побачення", а дійсно спілкування є. Ось ці дні я постійно з людьми спілкуюся. Гостей у мене — так о! Взимку — менше. Це циклічний процес, він залежить від температури повітря.

Чи є у мене учні? Ну, ти мій учень — зараз, у цей момент. Хіба не так? Ти мене питаєш, а я повинен відповідати — це вже навчання. Спонтанні учні.

Якщо хвиля людська підніметься так, що мені треба буде обмежувати... Я не Шива. Я не можу у кількох іпостасях спілкуватися і з тими, і з тими, і з тими. І у цей же час будувати, і далі розширювати проект.

На щастя, я більше-менш вільна людина. Взимку буває, що я тижнями не бачу людей. Якщо не рахувати дружину. Я у курсі того, що відбувається у країні. Так, у мене є мобілка, але вона чисто для родичів. Дуже багато людей живуть у Європі так. Ну, можливо, не саме так, але подібно. Щось таке подібне є.

Про університет, своє місце і концепцію житла

Я закінчив університет за спеціальністю біолога. Я біолог, так, тобто це мені близьке. Біологія — це ж наука про життя, про живий світ, живу матерію — це все моє. Певний час працював за спеціальністю. Чи подобалося? Як тобі сказати... Щось подобалося, щось не подобалося. Але так (як зараз) мені більше всього подобається. Тут я знайшов себе. Це моє місце. Це, де я маю бути. Я там, де я є. Це моє місце і все. Я тут росту... Як дерево, як будь-що.

Тут мої речі зберігаються, у мене нема меблів, як таких, зараз. Одяг зберігається просто на кілочках. Якби я тут ще поставив собі шафи, м’який куток, але ж це не той дизайн і місця не було би. Потрібен життєвий простір. Ні-ні-ні. Не хочеться сидіти на дивані. Це не мій стиль — сидіти на дивані.

Це мій колодязь, але вода там не питна, я її використовую для будівництва. Глибину метрами не міряв, але можете туди стрибнути, й точно побачите, яка там глибина. Візуально досить глибоко. Рити допомагали.

У перспективі хотів би зайнятися гончарством, а зараз займаюся будівництвом свого будинку. Ну, як будинку... Я будую різні форми, "будую" свій город, тому що город — це також будівництво. Землеробство — це будівництво. Що буде у перспективі — приходьте і побачите. Які подальші ідеї? Розширення-розширення, збільшення. Можливо, буду змінювати, все може бути. Я можу це за день розкидати і розпочати знов.

Взимку так само, як тепер. Так, снігом замітає навколо, але ж добре, що тут (у приміщенні) не замітає, тут класно, сухо, тепло, коли вогонь горить. Була би зараз зима, нам довелося би походити по лісу, позбирати дрова, "пофаєрменити".

Звідки взяв концепцію, звідси (показує на себе). Для чого щось шукати, якщо воно вже є у тобі. Думаю, що це генетично закладено у людині. Ми ж живемо дуже багато життів, правильно? І хто знає, може, це не єдине наше життя. Може, це не перше і не останнє, сподіваюся. Тобто, ми жили вже раніше, тобто, у нас уже є цей досвід. Ще звідти. Просто, ми не можемо його згадати. Це, знову ж, ці самі блоки. Ці фільтри. Якщо вони відкриваються, то ти починаєш згадувати. Нічого не буває просто так, усе має якісь причини і наслідки.

"Хвороби чіпляються до людей, які живуть не природно..."

Хороша енергетика є у всіх, але у багатьох вона заблокована. І тут природа рятує. Проблема у тому, що люди, живучи у місті, живуть у неприродному середовищі. І це все дає блоки. Зайди в місто — все, що там знаходиться, воно неприродне. Асфальт, по якому ти йдеш, неприродний, будинки, які побудовані з цементу, вони не природні, автомобілі, які проносяться повз тебе, вони не природні. Велосипеда у мене нема, він і не потрібен, у мене є ноги. Можливо, колись мені знадобиться інвалідний візок, хочеться, аби це було відтягнуте у часі, так.

Одяг — дуже часто буває, що він також неприродний. Так само: заходиш до себе додому, а там дуже багато неприродних речей — дуже багато пластику, занадто багато пластику. Зараз я теж змушений використовувати пластик, але у перспективі я хотів би відмовитися від нього. Дуже важливо, коли людина оточена лише натуральними речовинами. Тоді ці всі "блоки" знімаються.

В ідеалі — жити без грошей. Мати все, аби нічого не треба було купувати.

Якщо лікуватися, то не медикаментами. Є засушений звіробій. Я стараюся, аби мене лікувала природа. Спочатку вибудовуєш своє життя, стаєш на цю дорогу і йдеш нею, це природна дорога, тоді ти не хворієш. Хвороби чіпляються до людей, які живуть не природно.

Зайві слова виснажують людину

Гармонія, а що таке гармонія, що ти розумієш під нею? У перекладі гармонія — це рівновага. Кожне поняття треба розшифровувати. Одні слова, інші слова... Можна взагалі жити без слів, наші ж далекі предки взагалі жили без слів. Усе треба фільтрувати. Я з тобою цілком згоден, що зайві слова виснажують людину енергетично. Тому дуже важливо інколи бути на самоті. Я вже стільки наговорився, що відчуваю певну втому (йдеться про день, коли записувалося інтерв’ю). Можливо, ідеалу взагалі нема, це лише поняття. Але є напрямок, просто треба ним рухатися.

Евеліна Гурницька

Фото: Михайло Мельниченко