Оскільки у коментарях просили, то публікую уривок із повісті "Привіт, вовки!". Приємного читання!
"Йшли неквапом. Тітка трохи розповідала про Маґду: що задоволена, бо знайшла гарну роботу. Стала секретаркою в голландській фірмі в Лондоні, між іншим, завдяки тому, що добре знала не лише англійську, а ще й голландську. А ще їй допомогло те, що мала вищу освіту. Тепер Маґда працювала по десять чи й по дванадцять годин щодня, але була задоволена. Навіть щаслива.
– Мені здавалося, що коли стільки працювати, як мої батьки, то не можна бути задоволеним. І щасливим теж ні.
– Твої батьки напевне втомлені. Знаєш, Маґда все-таки молодша за них, і в неї немає родини, яку треба утримувати. А така фірма – це добряче випробування. І відповідальність.
– А не можна бути водночас утомленим і щасливим?
Якусь хвилину тітка мовчала.
– Можна. Звісно, що можна, – сказала вона нарешті.
Вони саме проминали крамницю, коли почувся гуркіт двигуна. На тиху вуличку звертала велика вантажівка, що виглядала, наче фургон.
– Організація перевезень, – сказала тітка.
– Хто? – перепитав Філіп, бо не дочув.
– Організація перевезень, – повторила тітка трохи голосніше.
– А хто це? Ти його знаєш? – поцікавився Філіп.
– Кого? – здивувалася тітка.
– Ну, отого Перевезня!
– Якого Перевезня?
– Ну, цього, – Філіп кивнув на вантажівку.
І цієї миті водій заглушив двигун. Запанувала приємна тиша.
– Якого Перевезня? – знову запитала тітка й раптом збагнула. І почала так сміятися, що замалим не сіла на тротуарі. А заспокоївшись, запитала: – І як же звуть цього пана Перевезня?
Філіп теж зрозумів. Тепер уже він вибухнув сміхом.
На вантажівці виднів великий синій напис: «ПЕРЕВЕЗЕНЬ».
Філіп кивнув головою.
– Цього Перевезня можуть звати, приміром… приміром… Дарій, – вирішив він. – У мене є такий дядько, його звуть Дарій Пшерацький. Класно, правда?
– А може, – підхопила тітка, – не Дарій, бо ж Дарій уже існує, а скажімо… Пролетарій? Чи, може, Сценарій? Що скажеш? Сценарій Перевезень.
І обоє голосно засміялися.
– А Сценарій Надобраніч? – кинув Філіп.
– Оце клас! – вигукнула тітка. – Фірма Сценарія Надобраніча рекомендує безболісні й абсолютно непомітні для вас перевезення.
– А Сценарій Перевезень, який теж хотів би організовувати перевезення, не має сценарію перевезень.
– І нарису кошторису, – додала тітка Агнешка.
Вони перекидалися усіма словами, що спадали їм на думку, перебивали одне одного й реготалися до сліз.
– А знаєш, хто такий кавун?
– Ну, звісно! Той, хто понад усе любить каву! Любить кавувати, але не любить чаювати.
– Ох, тоді той, що любить чаювання, мав би зватися… чавун?
– Ні, це щось геть інше.
– А що ти скажеш про слово «незабаром»?
– Де? Не за баром? А де тоді? За парканом?
– А підручник?
– Ну, якщо є підручник, то має бути й підніжник? Або підголівник?
– А якщо можна заслонити, то чому не можна зажирафити? Або заведмедити?
– А ще: якщо хтось наїжачується, то чому ніхто не наборсучується? Чи не набегемочується?
– Подумай: мухомор є, а комаромора нема!
– Оголошую перерву! – тітка Аґнешка зупинилася, усе ще сміючись. – Бо перед нами якраз славетна, проте мало кому відома лука.
Філіп занімів, уражений. Те, що він побачив, виглядало просто неймовірно".