Йоанна Ягелло

Прочитала ще одну з наших нових книжечок. Про сюжет не писатиму, думаю, його вже тут оглядали. Тож я лише поділюся своїми власними враженнями.

Ця книга стала для мене приємною несподіванкою. Беручи її до рук, я сподівалася, що вона мені сподобається. Ну бо це підліткова література, яку я, зізнатись чесно, люблю. І відгуки на неї були досить схвальні. Отож, я була впевнена, що ця книга мене не розчарує. Але аж ніяк не чекала, що вона мені настільки сподобається. Вона реальна. Вона жива. Вона справжня. У ній справжні персонажі, справжні діалоги, справжні емоції (вибачайте, якщо забагато слова "справжні" :)). У цій книзі віриш кожному написаному слову, проживаєш кожну ситуацію разом з героями, і співпереживаєш їм, і хочеш, щоб у них все владналося, все було добре.

Мені дуже сподобався стиль авторки. Книга читалася швидко і легко. Однак теми, які в ній піднімаються, зовсім не легкі. Тут і про буллінг серед школярів, і про проблеми неповних сімей, і про те, що діти залишаються сам на сам зі своїми проблемами, коли батьки їдуть на заробітки за кордон; про безпеку дітей (відсутність виховання і уваги від батьків може призвести до того, що дитина може зв'язатися з поганою компанією і втрапити в халепу). Ну і, звісно ж, тема першого кохання. Такого чистого, ніжного, зворушливого і цнотливого. Мені сподобалось, що ця тема в книзі подана дуже ненав'язливо. Вона червоною ниточкою пробігає крізь весь сюжет, але не акцентує на собі всю увагу читача, і не відволікає від інших важливих тем.

Не зважаючи на те, що авторка пише про Польщу, усі підняті проблеми в такій же мірі стосуються і українців. Це все і нам дуже знайоме і близьке.

Я думаю, що кожен побачить у цій книзі щось своє. Підлітки, мабуть, більше звернуть увагу на романтичну лінію в книзі. Дорослі ж, можливо, зауважать на ті проблеми, які є в спілкуванні між батьками і дітьми. Можливо, ця книга комусь допоможе краще зрозуміти свою дитину.

На останок додам ще пару цитат, які мені сподобались.

"Так легко повірити комусь, коли тобі говорять те, що хочеш почути, завжди здається, що це правда"

"І тоді я знову наважуюсь. Міцно обіймаю її, так міцно, як можу. Я в житті не обіймав жодної дівчини. Зараз я думаю, що до цього моменту зі мною в житті взагалі нічого не відбувалося. Це відчуття ні з чим не порівняєш. Ми змішалися, злилися в одне ціле, немов хтось поклав у каструльку дві плитки шоколаду й підігрів - за мить між ними не буде жодної різниці, вони зіллються в одну масу. Так я це відчуваю. Дощ посилюється, мої бурі шкарпетки мокнуть у калюжі, а я цього зовсім не відчуваю, ані дощу, ані холоду, ані нічого. Відчуваю лише її. Відчуваю її груди. Відчуваю, що в мене зараз станеться серцевий напад, що я розірвуся, вибухну. Якби мала бути блискавка, вона могла б вдарити тут і зараз, між нами, у цих обіймах."

"Іноді з людьми буває важко, це точно. Мама вважала, що я наївна, бо думаю, наче всі вони хороші і потребують допомоги. Що я надто велика ідеалістка в наші дні. Я не вживаю слів "хороший" чи "поганий". Бо мені здається, що кожна людина є мішанкою обох цих елементів, немає навіть сенсу замислюватися, який із них переважає. Як на мене, люди поділяються на легких і важких"

"- Ти сам казав, що не буває нічого вічного, і треба радіти, коли воно є, але й уміти відпустити, якщо це потрібно."

"Життя набуло сенсу. І раптом я розумію, що тобі може бути найважче в світі, але якщо маєш когось... то й так варто".