Легенда про індіанській пензлик (Махаон)

У кожної людини своя місія на Землі. У хлопчика з легенди - Той Що Літає у Хмарах - дар помічати та відчувати всю красу навколишнього Світу. І, отримавши подарунок від Сонця, фарби та пензлі, він нарешті знаходить своє місце в племені: хлопчик Творить настільки майстерно, що його картини розповідають про битви більше, ніж найдосвідченніший воїн; "про полювання - зрозуміліше, ніж найкращий стрілець племені Велике Перо". Жінки в захваті від прикрас, які він створює; діти не відходять від нього в очікуванні нових чудових іграшок.

Малювання - то мій незавершений (і непочатий) гештальт :) Щоразу, коли бачу щось гарне-гарне, думаю: От, би намалювати... Або хоча б вірш написати про це.

Покупкою дуже задоволена, хоч і добу жала гроші :)

"Тепер він мав заняття, хай навіть не зовсім звичайне для індіанці. Та воно приносило людям радість, і хлопчик відчував себе щасливим".

Але Той Що Літає у Хмарах мріє намалювати захід Сонця, який не поступався б барвами справжньому. Щовечора він милується заходом, але не знаходить потрібних барв у себе, як не старається, видобуваючи фарби з ягід ,черепашок та квітів. І тоді ще раз він отримує допомогу, від Ранкової Зірки, доньки Сонця: чарівний пензлик, який малює таким кольором, який має в ту мить призахідне небо. 

І він малює найкращу картину свого життя, на шкурі білого бізона, яку плем'я пікуні вивішує на найвищому стовпі під час Великого Свята Весни, "яке індіанці святкують за день до першого весняного місяця в повні", як доказ шани Сонцю! За цей прекрасний дар Сонце віддячило, вкривши всі навколишні пагорби квітами сонячних віддітнків, які розпускаються тепер щовесни... А хлопчик отримав нове ім'я - Ясраво-червоне Небо.

Люблю книги цієї серії - "Майстри книжкової ілюстрації"! Крім гарних ілюстрацій, мене особисто підкупають конкретні історії, які в ній вийшли. Маємо: 

Дідусь Миш

Велетень, який дбав тільки про себе 

Веселі історії про Насреддіна

Ельфи і чоботар