Мрії збуваються!

Декілька років я читала цей розділ, раділа за кожного, хто ділився тут своєю радістю і мріяла, як колись сама напишу про своє щастя. Але все було не так просто, і як виявилося, одного бажання в плануванні сім"ї замало(((. Діточок ми з чоловіком хотіли дуже, і пробувати почали одразу після весілля. Перший рік пролетів якось майже непомітно: в мене було навчання, робота, мало вільного часу, думали з"їздимо на море, і все вийде. Коли минув рік, я зрозуміла, що щось не так і вирішила звернутися до лікарів. Після цього була купа аналізів, процедур, лікування, операція в чоловіка, а потім і в мене, і все заради однієї мети - маленького янголятка. Інколи находила  хандра, опускались руки і небуло жодного бажання і сил боротись, але чоловік завжди підтримував, і ми далі продовжували працювати над спільним проектом. )))

В  травні було 10 років як ми разом, чоловік пригутував романичну вечерю, ми посиділи, поговорили, (я як завжди поплакала) і чомусь для себе твердо вирішила, що саме в цьому циклі у нас все вийде. В тому, що я вагітна, була  впевнена майже зразу після овуляції, і коли на 10 день тест (яких я за 4 роки перевела десятки) показав слабеньку другу полосочку я майже не здивувалася. Радість моя була безмежною, але випускати її на зовні боялася, лише бігала в лабораторію здавати кров на ХГЛ в динаміці і чекала 4 тижнів, щоб зробити УЗД, на якому сказали, що вагітність маткова, потрібно лише розслабитись і насолоджуватись своїм станом. А потім було 9 щасливих місяців очікувань, переживань і радості, які пролетіли дуже швидко.

Загалом вагітність проходила спокійно, лише раз потрапила на збереження з невеликими виділеннями(рвали зуб, я перенапружилась і трохи поскорочувалась матка), які швидко минули; і в третьму триместрі трохи почав підніматися тиск. Лікаря для пологів я вибирала довго, і чомусь була впевнена, що це буде чоловік, і тому коли домовилася з жінкою була в шоці сама від себе (ну всі вагітні зі своїми причудами)  ))). У зв"язку з моїм лікуванням беспліддя, недавньою лапароскопією і стрибаючим тиском мене на 37 тижні положили в патологію щоб поспостерігати і вирішити чи потрібно кесерити. При поступленні  було розкриття на 2 см, (що мене дуже порадувало) і лікарі дали зелене світло не природні пологи і сказали, що вже скоро народжу. Це скоро затягнулося на 2 тижні, під час яких я постійно прислухалася до себе, чи нічого не болить, не тягне, і наче на манну небесну чекала на відходження пробки. І якщо спочатку в мене були якісь відчуття, схожі на тренувальні схватки, то з кожним днем їх ставало все менше. Було вже таке враження що я зі своїм животом (про який мене дуже часто питали, чи це часом не двійня) не розлучуся ніколи))). І от черговий раз після огляду мені сказали що зрушень немає жодних, матка не відкривається, а дитина велика і мене будуть кесерити. Страху перед операцієюне було ніякого, але від думки що я вже от-от побачу своє сонечко я виплакала напевно річну дозу сліз. І ось 29 січня о 10.20 год на світ з"явилася наша донечка, а так як мама була у відключці, то її викладали на груди таткові, чому я дуже рада,  зараз між ними дуже сильний зв"язок. Єдине, що я пам"ятаю в оперційній, коли виходила з наркозу це слова анастазіолога :"В тебе дівчинка, 3,900 кг і 55 см "- і це найкращі слова, які мені колись доводилось чути. Коли я її побачила, то зрозуміла, що все що довелося проти - це дурниці, і за таке щастя потрібно боротися! В пологовому ми пробули тиждень: все було добре, малявочка набирала вагу і нас виписали додому. І  от коли ми з донечкою спускалися  по сходах, а на низу нас з величезним букетом і сльозами на очах чекав татусь я зрозуміла, що я найщасливіша на світі!!!

Зараз Яринці вже 2 місяці, а таке враження, що лише вчора вона з"яилася на світ, що лише вчора я вперше обняла і поцілувала своє янголятко. Тепер я точно знаю, що мрії здійснюються, потрібно лише вірити і просити Божої допомоги!