Джон Бойн, доросле й дитяче

Барнабі прочитала, бо вона була в якомусь інет-списку книг про дітей для дорослих. Правда, вона передусім для дітей, але було дуже класно, таку книгу дорослому прочитати не гріх. Барнабі - хлопчик, настільки інакший від членів своєї родини, що його батьки... ну, не буду спойлерити. Цікаво описується його родина, як тато з мамою ненавидять будь-яку інакшість та увагу зі сторони інших. І що в результаті вийшло з Барнабі. Суть книги на сьогодні звична, здається, про це пишуть усі ,кому не лінь (інакшість). Але тут все справді дуже оригінально ,і не лише сама інакшість хлопчика (він з народження не піддається силі гравітації), а й подача сюжету. Супер-супер.Потім лише, після прочитання, дізналась, що написав її автор знаменитого Хлопчика в смугастій піжамі. "Хлопчик в піжамі" після іфільму мені був сухий і скупий на емоції. І далі творчістю Бойна не цікавилась. Зараз лише розгорілась і дочитую передостанню книгу з доступних на Лавріді. Більша частина - історичні чи показують якусь частину минулого життя Англії або Ірландії.

"Ной Морсвод убежал" - фантастична повість в стилі Барнабі й Хлопчика в піжамі, чи щось середнє між ними. Прикольна, дивна.

"Мальчик на вершине горы" - про дружбу Гітлера та хлопчика. Спостереження ,як змінюється особистість під впливом подій та фанатичного нациста.

"Абсолютист" - Перша світова, юні хлопчики на ній, взаємовідносини, дружба та зрада.

"История одиночества" - історія ірландського священника в перехід від 20-го в 21-ше століття, нереально щира і відкрита розповідь.

"Криппен" - про доктора Кріппена, наполовину художня версія, на реальних подіях. Детектив.

"Здесь обитают призраки" - оце вже ужастік), події відбуваються в часи Чарльза Діккенза. Тут без самоаналізів, як практично в усіх інших. Просто художня книга. Ужастіки - не моє, але ця нормальна.

Бунт на «Баунти» - читаю.Кожну прочитала із великим захопленням. Найменше сподобалась "История одиночества". Хоча книга щира і відверта. Просто все мрачно. Війна ж. Інші - однаково цікаві і всі різні.  Хіба може про священника трохи більше сподобалась за інші... Чіпляє відвертість книг. В них - ми такі, які є, і все, що всередині, про що ми не говоримо ні з ким і ніколи. На відміну від Еріка-Еммануеля Шмідта, який націлений на максимальний позитив, Бойн намагається пізнати усі куточки людської суті. І це не завжди легко в собі відкривати. Не знаю, я пережила всяке з кожним головним героєм.Ну от, поділилась.