Крістіна Андрес: Буркотун і Родзинка (Віват)

Заєць Буркотун притулився до вхідних дверей. Він безпорадно дивився на пилосос просто перед ним, що саме вчепився в килим та люто завивав.

"Хтось має мене врятувати..."

Знову пишу з телефону, тому уривками, вибачаюся

А річ у тім, що Буркотун живе з тіткою Хайді зсунутою на порядку. І ось під час лекції про користь чистоти у заячому домі (лекція проводиться без відриву від "виробництва"- тітка не припиняє прибирати), Буркотуну на лапу звалюється важкий лист, що його вкинув листоноша. У листі повідомлення про спадщину та іржавий ключ, який має підійти до блакитних дверей від будинку на краю лісу. Випадково Буркотун опиняється у ящику зі сміттям і йому сягає думка, причаїлися там, а коли тітка винесе його на двір - втекти. Так все й сталася. Він сів "у найповільнішим поізд" і поїхав у ліс. Так почалося його нове життя...У лісі вечоріло, запахи та звуки лісу, а ще думки про блакитні двері видавалися Буркотуну такими прекрасними, що він навіть заплющив очі й... кудись провалився. А провалився він, як стало зрозуміло наступного ранку, у валізу маленької слонихи Берти, яку зіштовхнув з дороги лісник Бальдріан, що "їздить без окулярів, та ще й занадто швидко!". Вона разом з валізою втрапила до глибокої ями, які повсюди риє Старий Лис (а тоді грабує тих, хто у них потрапляє), в яку, у свою чергу, і впав Буркотун.

Тож, аж наступного ранку кріт Моллє (очевидно лісовий майстер на всі руки) відкрив валізу і Буркотун зміг з неї вилізти. Ще сидячи у валізі, він серед інших голосів почув один, що був "світлий, живий, чиє звучання змусило його серце затріпотіти". Це була польова мишка Родзинка. "Її хутро було шовковисте, мов сто лісових горіхів, а очі - темніші за сік бузини. Серце в Буркутуна заторохкотіло". Це кохання? :) (Про лісові горіхи я не зрозуміла, відверто кажучи).

Бачите в лапках Родзинки дещо? Буркотун плете "шкарпетки для дуже малих ніжок... або, можливо, спальні мішки для джмлів... джмелеві ліжка! Ось що це!"

Роззнайомившись, всі рушають на пошуки блакитних дверей. Але добряче натомившись й так і не натрапивши на них, вони вирішують спитати Сови, адже їй зверху краще все видно. Сова, здається, винахідниця, принаймні судячи з ілюстрації і того, що Буркотун, розповідаючи Родзинці, як він опинився у валізі слонихи, дійшов до того моменту, коли він заплющив очі й заплющивши їх знову, врізався у дерево  і отримав по голові одним із винаходів Сови - сміттєпроводом у вигляді відра на мотузці.Від удару у відра відпадає денце, мені сподобались думки Буркотуна з цього приводу:"...чи був кошик, якому бракувало дна, саме кошиком. Але якщо ні, то чим іще він міг бути? Якись бездонний кошик. Якась дірка з ручкою...". Сова помітила це згодом, дуже засмутилася і стала "Я така... Я така-а-а... Я така-а-а... Ух, у-у-ух... Ох, я не знаю, яка я!" На що заєць запропонував їй такі варіанти: "Занадто похмура? Головоповіслива? Сумна? Душезранена? Неговірка? Меланхолійна...? (...) Розгромлена?" - ось такий він Буркотун.Сова ніяк не допомогла у пошуках дому із блакитними дверима, але допомогла... гроза. Звірі сховалися у старому "руйновищі", де давно ніхто не мешкав, судячи із шару пилу, що був на меблях та підлозі, але вже опинившись у середині, вони з"ясували, що двері, через які вони туди зайшли, блакитні! І ключ Буркотуна чудово до них підходить.Кілька днів потому мишка із зайцем перевезли її речі до цього будинку. "Знаєш, - сказала Родзинка наступного дня, коли прокинулась та зловила пальцями ніг бавовняні шкарпетки, що їх Буркотун зв"язав для неї, - коли в тебе ще перед сніданком у животі тепле відчуття, то це прекрасне життя."

Ага, і ось ця картинка ще! Йдучи від Сови, Буркотун засунув їй у поштову скриньку шкарпетки, що нав"язав раніше. "Сова вважала, що споглядання порожньої поштової скрині краще за все позбавляє від тяжкої хандри.

Утім, у поштовій скриньці було повно смугастих шкарпеток. (...) вона натягнула шкарпетки від кігтя до кігтя та геть забула, що збиралася бути похмурою, головоповісливою, сумною, душезраненою, неговіркою й меланхолійною"