Музей покинутих секретів

Девочки, знаю, что многие гораздо чаще читающие чем я. Но и на своем веку я прочитала не одну сотню книг. На всю жизнь запомнились десятки. Об одной такой, которую закончила читать вот только что, хочу вам рассказать. О ней многие читали, многие видели в книжных, даже держали в руках. Но купить не рискнули - побоялись тематики, языка, толщины и множества страниц (829!) без илюстраций)) Не совершайте ошибки - купите или одолжите и прочитайте! Кто читал - перечитайте с поправкой на сегодня. Поразила, впечатлила, потрясла - это не сказать ничего!

Итак. Оксана Забужко "Музей покинутих секретів".

Преставлена она так: Роман Оксани Забужко, над яким письменниця працювала багато років, перші критики вже встигли назвати шедевром, а авторку порівняти з Достоєвським і Томасом Манном. Це – сучасний епос сучасної України: родинна сага трьох поколінь, події якої охоплюють період від 1940-х років до весни 2004-го. Велика література і жорстока правда — про владу минулого над майбутнім, про кохання і смерть, про споконвічну війну людини за право бути собою.

Книга написана в 2009 году, мною куплена в 2010. Трижды я начинала ее читать и трижды не могла осилить и первых 20 страниц. Думала, что сильно я проста для этой книги. Оказалось, что не пришло ее время ДЛЯ МЕНЯ!!!! Пришло ТЕПЕРЬ! Книга рассказывает наших с вами соотечественниках, киевлянах!, журналистке и ученом которые волею судьбы втретились в Киеве в 2003 году, накануне Оранжевой Революции, полюбили друг друга и стали видите сны освоих общих предках. Более глубинной сутью книги явлется описание борьбы украинсокого народа в составе ОУН-УПА на Западной Украине против Польши и Советского союза. И связь этой борьбы с сегодняшними реалиями.

Это тяжелейший и очень глубокий труд Забужко как историка и писателя. Писала она эту книгу несколько лет, почти 10, перелопатила множество архивов в Украине и за рубежом. Книга потрясающая - она близка каждому киевлянину и украинцу, описывает все наши мысли за последние десятилетие, греет описаниями тех мест Киева которых уже нет на карте и которые люди моего поколения еще помнят! 

Но особенный отклик книга находит в серцах тех, кто близко к сердцу воспринимает происходящее у нас в стране сейчас. Лично я еще раз осознала связь того, за что боролись ТОГДА и за что боремся СЕЙЧАС. Поняла, что борьба украинского народа никогда не прекращалась, она просто видоизменялась. И как точно автор описала все мои чувства сейчас! А писала она о чувтвах главного героя книги в 1947 году.

Написала я очень сумбурно. Много мыслей в голове. Сердце калатається!

Вот пара цитат запавших мне в душу (правописание и пунктуация автора!):

Стр 488. "Польща впала, назавжди винісшися з цих земель, і впав Гітлерів Рейх,що приходив так само узброєний сліпим до нас презирством як до нелюдків-«унтерменшів», і прийшли москалі, для яких людей вже не існувало взагалі – своїх вони обертали на порох так само безоглядно, як і чужинців,- десятки армій і сотки племен протупотіли Вкраїною – […] – і крізь упалі кордони в димах згарищ проступила нам Велика Україна, про яку мріяли наші батьки, і вже  в перших похідних групах ми навчились од неї, понівеченої й вимордованої, як нам і не уявлялося, того, чого не могла нас навчити ні Польща, ні Німеччина,  -що НЕМА ВІЛЬНОЇ ДЕРЖАВИ БЕЗ ВІЛЬНОЇ У НІЙ ЛЮДИНИ, А ТОЙ ХТО НЕВОЛИТЬ ІНШИХ, Є САМ СОБІ В”ЯЗЕНЬ."

Стр 489 "І коли совєти по приході взялися були вішати наших хлопців по майданах привселюдно, то кожна така страта додавала нам сили,-наші хлопці ступали на ешафот із гордо піднесеними головами, гукаючи до натовпу в останню хвилину: Слава Україні!  - і людське море глухо рокотало, набухаючи гнівом вимушеної німоти, а вночі десяток нових добровольців утікали до лісу, щоб здобути і собі таку саму смерть – смерть вільних людей. І ми вже знали: на всяку силу, що неволить людину, завжди знайдеться друга, більша сила, - як на польську знайшлася німецька, а на німецьку московська, - і тільки на силу визволу – нема другої: вона одна така, на всі племена і народи, скільки їх є на землі."

Стр 584 Про політтехнології "Сучасний Захід вперше наблизився до ідеалу: ситий обиватель сидить після роботи з пивком при телевізорі. Все управління країною здійснюється за його спиною, йому тільки показують голови у телевізорі, показують парламентську трибуну – там виступають, сперечаються, різні люди намагаються його переконати, в нього з»являється відчуття власної значущості: наче він щось важить, щось вирішує… І час від часу іде на виборчу дільницю, вкидає в скриньку бюлетень – і лишається далі при ілюзії, ніби він усіх тих людей обрав,найняв, він керує країною… І він задоволений собою – а самовдоволений ніколи не збунтується. А що бюлетеня він вкидав за тих, кого найчастіше бачив на екрані, йому і на думку не спаде. А якщо і спаде, то він ту думку зараз же прожене геть, бо вона грозить йому завалити весь його комфортно упоряджений світ."

Стр 585 Депутати до народу: "На словах масах можна втюхати все, що завгодно, - сьогодні одне, завтра друге, післязавтра третє. Без будь-якого з⬬»язку з попереднім! Сьогодні розпускаємо армію, завтра розстрілюємо дезертирів, сьогодні визнаємо незалежність України, завтра вводимо на багнетах маріонетковий уряд, сьогодні роздаємо землю селянам, завтра відбираємо… Будь-який свій фінт можна виправдати політичною доцільністю моменту, і піпл усе це схаває."

Таких цитат сотни. Не поленитесь, возьмитесь за этот труд. Не пожалеете! Даже из-за украинскокого языка который в этом труде богат как нигде!